Чи стане Василь Голобородько лауреатом Нобелівської премії?

Ось і зараз голобородьки Зеленського звужують наше українське гетто, змушують нас відчувати чужими на рідній землі. Повстанемо чи дамо себе знищити?

             Оксана Забужко запропонувала номінувати Василя Голобородька на Нобелівську премію.

Мова не про персонажа у виконанні Володимира Зеленського із серіалу “Слуга народу”, а про українського поета.

Василь Голобородько народився на Луганщині, жив у обласному центрі. З початком російсько-української війни він виїхав із Луганська й досі “тимчасово” проживає в Ірпінському будинку для літераторів.

Ще за Радянської влади збірку його віршів не надрукували за відмову автора співпрацювати з КГБ. Потім його вірші надрукували за кордоном. Це стало підставою для того, що з 1970 аж до 1986 року читачі в Радянському Союзі не були знайомі з творчістю Василя Голобородька.

З Донецького педагогічного інституту його відрахували за розповсюдження праці Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація”. Василя Голобородька не допустили до вступних іспитів у Літературному інституті в Москві, хоча він успішно пройшов творчий конкурс.

1994-го року Василь Голобородько став лауреатом Шевченківської премії.

Оце вам прелюдія до того, в якій країні ми насправді живемо, коли про кіношного героя Василя Голобородька знають більше, ніж про визначного українського поета, чиї вірші стали символом окраденої і сплюндрованої України.

Творці “Кварталу 95” стверджують, що прізвище головного героя телесеріалу “Слуга народу” носить один із їхніх знайомих. Можливо. Але символічно, що воно співпало з прізвищем поета, забутого в Україні, який може принести нам світову славу.

Втім, у так званих слуг народу інші цінності, відмінні від українських. Їхні голобородьки – це підміна понять, російська ментальність замість української, зомбування пересічного українця, якому хочуть вбити у мізки, що можна ставити знак рівності між вчителем історії з серіалу, який став президентом, і Володимиром Зеленським, який насправді їздить на люксусовій машині, а не на велосипеді.

В одному з інтерв’ю Василь Голобородько зазначив: “Ви знаєте, рідним домом для мене була батьківська хата, де я народився та прожив більшу частину свого життя. Але поступово, з роками, він ставав дедалі більш чужим: померли батьки, стали відходити старші брати й сестри, сусіди, знайомі, односельці… Село заселялося чужими людьми… І я в рідному селі став чужинцем. Нові поселенці навіть могли мене в очі називати „бандерою“… Але зі мною залишалися мої спогади, книжки, які всупереч усьому робили місце мого проживання рідним домом. Так само було і в Луганську, який я ніколи не вважав своїм рідним містом: таке ж чуже оточення, невелике україномовне гетто, яке не могло виховати у мене відчуття рідного середовища, та й прозивання „бандера“ чув і тут…”.

Ось і зараз голобородьки Зеленського звужують наше українське гетто, змушують нас відчувати чужими на рідній землі. Повстанемо чи дамо себе знищити?

Анатолій ВЛАСЮК

2 квітня 2019 року