Вибори. Перший постріл

Якщо відверто, то в Україні жодні вибори не проходили без замахів на кандидатів. І так само відверто – від цих замахів більшою мірою або виграють ті, на кого воно здійснені, або програють ті, хто ніби

Прес-служба кандидата в президенти Анатолія Гриценка заявила про обстріл автомобіля працівників його штабу. З одного боку – це злочин, а з іншого, на жаль, випадок пересічний для виборчої кампанії в Україні.

Якщо відверто, то в нас жодні вибори не проходили без замахів на кандидатів. І так само відверто – від цих замахів більшою мірою або виграють ті, на кого воно здійснені, або програють ті, хто нібито відкривали вогонь, підрізали камазами та підкидали отруту кандидатам. Тому логіки у конкурентів, щоб здійснювати замах на кандидатів чи працівників штабів немає ніякої.

Але не завжди у агресивності звинувачували владу. Мабуть, найкривавішою подією виборчої історії України став підрив двох гранат на зустрічі з кандидатом у президенти Наталією Вітренко у 1999 році. 18 постраждалих. Тоді у замаху звинуватили штабістів прямого конкурента і Вітренко, і влади – Олександра Мороза.

Але повернемось до наших виборів. Вони відрізнятимуться від усіх минулих. Хоча б тому, що в країні: а) триває війна; б) велика кількість зброї (раз у три дні в країні вибухає граната в руках п’яного шукача справедливості); в) моделі насильницької поведінки стали нормою (протест без агресії не буде почутий). Так ось на цьому фоні постріл з пневматики в лобове скло автомобіля сприймається як щось буденне.

Я б хотів би застосовувати кліше і написати, що крапку у розслідуванні обов’язково поставляться правоохоронці. Але, насправді, це не так. Навіть якщо правоохоронці проведуть найоб’єктивніше розслідування і оприлюднять його результати, більшість населення залишиться при своїх поглядах. І як і дорозслідування, суспільство так само ділитиметься на три частини: хто віритиме у замах, хто вважатиме, що це самопіар, і пофігісти. Так у нас існує великий прошарок, яким однаково, що там стріляє чи вибухає.

І найбільша проблема полягає не тільки у низькій довірі до поліції (хоча і це також). Оцінка події визначатиметься не логікою, результатами розслідування чи фактам, а ставленням виборця до конкретного кандидата. Якщо кандидат «свій», то і замах справжній. А якщо це конкурент – то, зрозуміло, що це самопіар. В такій простій системі координат людині зручніше жити. Не треба думати.

А щодо подальших перспектив виборчої кампанії, то обставини говорять, що цей замах не буде єдиним прецедентом. І те, що цей випадок здаватиметься «дитячим». Тим більше, що минула лише шоста частина виборчої кампанії. А вона має традицію ескалувати протистояння. Тому головні події ще попереду.