Ситуація в Азовському морі. la guerre, comme la guerre.

Ситуація в акваторії Азовського та Чорного морів почала свій відлік не вчора і навіть не чотири роки тому, а набагато раніше. Однією з пікових ситуацій була Тузла у вересні 2003 році.

Тоді Росія вперше спробувала вкрасти в України шматок території. Тоді українці відстояли свою землю і побудували там заставу. Зараз Тузла з острову рибалок та прикордонників перетворилася на будмайданчик.

Тодішні події увійшли в історію як конфлікт навколо острова Тузла. Той острів утворився під час сильного шторму 1925 року внаслідок розмиву вузької коси, яка продовжувала Таманський півострів. Клапоть землі площею у 3 квадратних кілометри в січні 1941 року було передано Кримській АРСР, яка у статусі Кримської області 19 лютого 1954 року увійшла до складу Української РСР. Тобто Тузла навіть за радянським законом – українська земля. Відповідно, Азовське море і Керченська протока - внутрішні води України і Російської Федерації, розділені державним кордоном.

Росія ділитися відмовлялася і кордон не визнавала, наголошуючи, що Тузла – це не острів, а коса. Росіяни наполягали на тому, що кордон в районі Азово-Керченської акваторії слід прокласти по дну, а вода (тобто все, що стосується мореплавства та видобутку морепродуктів) – спільна.

Певний час Росія та Україна в акваторії ще якось уживалися, і до великих конфліктів не доходило. Україною керував Кучма. На Росії ж почалося поступове перетворення Путіна з президента на х@ло: він заговорив про антинатівські союзи, пострадянський простір і консолідацію проти Заходу.

15 років назад Росія провела “тренування” щодо захоплення території...

Тоді навколо проблеми завдяки ЗМІ згуртувались навіть хронічні пофігісти, ТВ висвітлювало події у режимі on-line, патріотизм зашкалював, а бажання приєднатись до НАТО тоді вперше стрибнуло в українському соціумі вище 50%.

Наразі знов потрібне єднання. Чи може поставимо всі кораблі на якір та будемо й надалі всього боятись й ходити на цирлах перед запорєбріковою сволотою?

Ситуацію з Азовом не можна було весь час тримати у підвішеному стані. Треба було щось вирішувати для того, щоб склався алгоритм подальших дій.

Це була не підстава військових моряків, як вже верещать московіти та зрадофіли. Це була спланована розвідка боєм. Свідома провокація, яка б спрацювала у БУДЬ-ЯКОМУ випадку. І такий варіант розвитку подій передбачався. На війні як на війні.

Що далі — суб`єктивно.

* Оголошення тимчасового військового стану (зрадфіли можуть починати істерити про перенесення виборів, хоча такої загрози особисто я не бачу).
* Скликання позачергового засідання РБ ООН.

* Пряме звернення до США з проханням посилити присутність у Чорному морі та прискорити надання нам більш сучасної зброї - від MIM-104 Patriot до нової партії військових катерів.
* Вимога призупинення права проходу піратських суден Ерефії через Босфор. Там все дуже регламентовано, але, як кажуть британці, якщо правила не дозволяють виграти джентльменам, джентльмени міняють ці правила.
* Санкції, санкції, санкції... Банки, газогони...

Іншими словами, використати принцип джиу-джицу - спровокувати, а потім силу ворога спрямувати на свою користь. Можливо, ми втратимо катери. Але з часом від сьогодняшніх подій ми отримаємо у стратегічному плані набагато більше.

Заспокойтесь. Широкомасштабної війни не буде - у Москві ідіоти, а не самовбивці. Головне, щоб хлопці були живі.

Переможемо.