Оборонно-промисловий комплекс України. Як контролювати те, чого не існує?

Як відомо, в нашій країні має вагу лише те, що дійсно «прописано» та узаконено, а щодо всього іншого: «…, а без папірця ти - …».

Вже кілька місяців поспіль ми продовжуємо бурхливе обговорення оновленого законодавства щодо національної безпеки і оборони, як в контексті посади цивільного Міністра оборони з 2019 року, так і стосовно розмежування посад Головнокомандувача Збройних сил України та начальника Генерального штабу України, нової «ниви впливу» Міністра внутрішніх справ України, але з огляду на ключові моменти обговорення, дійсно мало кому «ріже зір» формулювання: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику… І наче все так логічно… але заглибимось у це питання…

Наприклад, у Статті 30 (Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України) нового Закону України «Про Нацбезпеку» (з/п № 8068) йдеться про те, що стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України розробляється за дорученням Кабінету Міністрів України центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику, після затвердження Стратегії національної безпеки України…

Зокрема, в Законі використовується таке формулювання: «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику, після затвердження Стратегії національної безпеки України»… І тут закономірно випливає таке питання: що це за орган, назва котрого жодного разу не згадується? Тобто, куди йти та з кого питати.

Але якщо вдатись до нещодавнього історичного досвіду нашої держави, то можна відслідкувати існування таких документів, де йдеться про військово-промислову політику, оборонне виробництво тощо:

-          Постанова Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 272 «Про концепцію державної промислової політики України»;

-          Постанова Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 р. № 1174 «Про схвалення Державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки»;

-          Указ Президента України від 19 липня 2013 року № 389/2013 «Про Міністерство промислової політики України»;

-          Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 № 459 «Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі», котрою було затверджено Положення «Про Міністерство економічного розвитку і торгівлі».

Таким чином, Міністерство промислової політики України було реорганізовано шляхом приєднання до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 23 березня 2014 року, і зокрема, посилаючись на Положення Про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, можна зробити висновок, що Міністерство майже наслідувало функції попереднього окремого Міністерства промислової політики України, стосовно й оборонної політики також. Зокрема, у положенні прописано такі повноваження, як:

-          Координація діяльності з реалізації державного оборонного замовлення;

-          Підготовка та узагальнення пропозиції щодо формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері функціонування і розвитку оборонно-промислового комплексу, розвитку науково-технічного потенціалу в галузі озброєнь та військової техніки, удосконалення механізму державного регулювання у цій сфері;

-          Забезпечення координації заходів, що здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади у сфері функціонування і розвитку промислового та оборонно-промислового комплексу тощо.

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що наразі в нашій країні функціями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику, володіє відповідне Міністерство, а саме – Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, але через відсутність ефективного інформаційного механізму, ця сфера залишається розгалуженою, до того ж, й щоб знайти назву органу і зрозуміти хто за що відповідає, треба пропрацювати не один нормативно-правовий акт… А з огляду на відсутність розуміння відповідальних органів, ініціативи щодо ефективного реформування сфери оборони – поки що не співпадають з реаліями сьогодення.

Тому на мій погляд, з метою ефективної та злагодженої роботи галузі та уникнення непорозумінь з огляду на інформаційну розгалуженість, доцільним було б створення окремого органу для забезпечення формування та реалізації державної військово-промислової політики України та гідного забезпечення розвитку оборонного сектору України.