Покарати всіх: репресивна свідомість

Не залежно від того, що відбувається, - подружня зрада, конфлікт між дітьми, автомобільна аварія, терористичний акт чи військова агресія. Чарівне слово – покарати. Спочатку винних, а якщо не виходить, – то покарати тих, хто винних не знайшов. І взагалі слово – тюрма. Хтось повинен там сидіти. Прямо як по Чернишевському – спочатку знайти хто винен, а потім уже – якщо буде час - що робити.

Якщо запитати пересічного українця, що необхідно робити з будь-якою новою проблемою, що виникла в Україні, то відповідь буде чіткою – покарати винних. За будь-яких обставин.

Не залежно від того, що відбувається, - подружня зрада, конфлікт між дітьми, автомобільна аварія, терористичний акт чи військова агресія. Чарівне слово – покарати. Спочатку винних, а якщо не виходить, – то покарати тих, хто винних не знайшов. І взагалі слово – тюрма. Хтось повинен там сидіти. Прямо як по Чернишевському – спочатку знайти хто винен, а потім уже – якщо буде час - що робити.

Система покарання дуже зручна. Якщо щось не виходить зробити, то відразу треба знайти винного і покарати. Це нібито виправдовує всі недоліки та проразунки. Або знайти виправдання у тому, що хтось щось недопрацював - «ой не били їх в армії, як нас били». Ну нібито немає покарання, що з тебе взяти. Звичайно, покарання – це найпростіша сатисфакція, яка взагалі може бути. І притягує вона простотою. Украв – у тюрму. Але простими рішеннями, як і добрими намірами, дорога вистелена до пекла. Зручна система покарань і механізмом: у будь-якій незрозумілій ситуації, внось зміни до Кримінального кодексу. Нібито якщо додати пару років до ув’язнення, то бажання здійснювати злочин зникне.

Власне є два чинника, далекі одне від одного, які тиснуть на українця і вимагають покарання. По-перше, це каральні традиції у сім’ях. Дитину завжди простіше по ти, ніж зрозуміти чому вона гіперактивна. По-друге, це непонесення покарання тими, хто дійсно винен у злочинах. Мажори, Путін, ті, хто давав накази відкривати вогонь на Майдані (не важливо з якого боку), реальні військові злочинці, корупціонери на високих посадах – суспільство глибоко переконане, що винні насправді ніколи не несуть покарання. Саме тому, воно постійно вимагає карати відразу. Немає чого розбиратись. І в якійсь мірі суспільство праве – всі судові розбірки – з мажорами та корупціонерами – ведуть до того, що все лишається на своїх місцях.

Як це не дивно, але ні кримінальну загрозу, ні цькування у школах, ні безвідповідальне батьківство і навіть військову агресію не зупиниш виключно збільшення терміну покарання. Суспільство повинно будуватись на позитивному стимулі. А не виключно на боязні Кримінального кодексу. Навіть якщо він буде виконуватись.