Путівні нотатки мандрівника або чи існує нетерпимість поляків до українців

30 июля 2018, 12:22
Соціальний психолог
0
30
Путівні нотатки мандрівника або чи існує нетерпимість поляків до українців

Українців постійно залякують загострення відносин між Україною та Польщею. Перевіремо чи не дарма?

Літо – це тепло та сонце, смакоти фруктів та овочів, на які щедра наша родюча земля.. а ще це звична пора відпусток, шкільних і студентських канікул, а також такий очікуваний багатьма відпочинок на березі моря, річки чи ставка, туристичні маршрути до незвіданих куточків, лісові мандрівки та виїзди на шашлики з друзями… А для когось літо – це спекотна пора, коли «чим влітку запасешся, тим всю зиму і ласуватимеш», час жнив та збору врожаю…

Для мене ж літо – це, перш за все, можливість подорожувати, відкривати для себе щось нове та незвідане … Враховуючи, що Крим у нас безжалісно відібрали і повертати не збираються, а решта стежок нашої мальовничої України мною вже топтана – перетоптана, вирішила відкрити для себе красоти нашої країни, як то кажуть, «себе показати та на людей подивитись»!

Враховуючи проблеми із затримками авіарейсів, з якими останнім часом стикнулись наші туристи під час свого повернення на батьківщину із закордону, вирішила мандрувати виключно автотранспортом.

З вибором країни проблем не виникло, адже найближчою до нас серед європейських країн-сусідок та найбільшою по кількості трудових мігрантів-українців є безперечно Польща. Спільна історія, яку звісно кожен політик трактує на свій лад, близькі традиції та культура, відсутність мовного бар’єру – у шкільні часи довелось трохи вивчати польську – і ось рішення – прямуємо до Польщі.

Обираючи для себе туристичні маршрути, натрапила у мережі Інтернет на безліч статей, після яких навіть хотілось відмовитись від своїх намірів щодо поїздки до цієї країни. В основному у всіх цих опусах червоною ниткою проходив меседж про нетерпимість поляків до українців через наше історичне минуле та різне бачення факту «геноциду польського народу на Волині», або навіть за звичайне спілкування українською мовою. Крім того, у статтях наводились моторошні факти знущань поляків над українськими заробітчанами, підневільна щоденна 20 годинна праця та жебрацька платня лише за те, що українець.

Окремі горе-писаки пішли ще далі – у своїх статтях відкрито залякували загостренням українсько-польських стосунків у липні через траурні заходи Польщі з нагоди 75-ї річниці т.зв. «геноциду громадян ІІ Речі Посполитої українськими націоналістами» та подальшим відкритим протистоянням між Києвом та Варшавою на початку листопада через поминальні заходи з нагоди 100-ї річниці початку т.зв. «українсько-польської війни за Східну Галичину у 1918 році». І, вдало підтасовуючи факти, їх аргументи звучали досить переконливо.

Здається, що читачів свідомо та навмисне вводили в оману та намагались сформувати в українців відчуття неприязні до своїх сусідів-поляків та посіяти напруження у наших стосунках. Заспокоював і вселяв надію той факт, що Польща вже котрий рік поспіль посідає перше місце серед країн Європи, куди українці прямують у пошуках кращої долі та більшого заробітку! А цифри та статистика – річ вперта! Адже «риба шукає де глибше, а людина – де краще»! Якби на наших громадян у Польщі чекала ненависть чи знущання на етнічному, релігійному чи політичному підґрунті, про які так багато написано останнім часом – чи їхали б вони до сусідньої держави поневірятись, навіть за «dobre zarobki», чи відправляли б батьки своїх дітей отримувати освіту у польських вишах, якби на них чекала хоч якась небезпека?!!

Тому на свій страх та ризик, зібравши невеличку компанію однодумців ми вирушили до Польщі насолодитись красотами її природи, величчю віковічних замків, королівських палаців та релігійних споруд, оцінити смакові гастрономічні уподобання поляків, задовольнити свою цікавість та, найголовніше, безпосередньо на собі перевірити чи існує насправді польсько-українська нетерпимість…

Подорожувати вирішили автомобілем… виїжджали з України через один пункт пропуску, повертались додому через інший. У своїх туристичних нотатках навмисне не вказуватиму через які саме - нехай це залишиться таємницею. У двох словах зазначу: під час проходження польського прикордонного та митного контролю як при виїзді з України, так і при поверненні додому, жодного зверхнього чи зневажливого ставлення до нас з боку польських контролюючих органів - все у рамках місцевого законодавства. І це зважаючи на той факт, що в салоні нашого автомобіля був жовто-блакитний прапорець, один з наших друзів був одягнений у червоно-чорну футболку з тризубом та написом «Україна понад усе! Слава Україні!»

Також утримаюсь і від описів місцевих краєвидів - про них безліч інформації в Інтернеті з мальовничими фотографіями, не згадуватиму і про рівень життя поляків, про їх без перебільшення ідеальні дороги, повагу та турботу про тварин – братів наших менших. Головна тема моїх нотаток – це спроба неупереджено, без прикрас, на папері коротко викласти побачене під час подорожі ставлення поляків до пересічних українців, як туристів, так і трудових мігрантів.

Під час своєї мандрівки ми проїхати польськими автошляхами, відвідали як великі міста, так і невеличкі селища, звертаючись до місцевого населення виключно українською мовою. І жодного разу нам не відмовили у будь-якому з наших прохань: чи-то вказати шлях, пояснити де найближчий готель, принести вибрану у кав’ярні або ресторані страву.

Особливо приємною несподіванкою було почути в центрі Кракова українську народну пісню у виконанні подружжя Шевченків з передмістя Львова. Але найбільш вразило те, що перехожі поляки, зупиняючись на хвилинку та захоплюючись їх мелодійним співом, забували про час і згодом вже починали підспівувати нашим співвідчизникам.

В одному з найбільших торгівельних центрів Вроцлава «Dominican Gallery Shopping Centre» нам трапилась нагода поспілкуватись з нашою співввітчизницею - черкащанкою Марією, яка вже третій рік поспіль працює у Польщі. З її слів, за всі ці роки їй жодного разу не довелось відчути комплекс меншовартості через те, що українка, навпаки, серед своїх колег-поляків користується повагою, кількох подруг вчить української.

І чи був би таким популярним серед поляків у тому ж Вроцлаві на вулиці Тюремній (Więzienie) ресторан української кухні «Хортиця», якби вони бачили в нас недругів??

Під час своєї подорожі ми неодноразово свідомо провокували поляків, одягаючи одяг з т.зв. «бандерівською» символікою та співаючи українських пісень на польських вулицях. І жодного разу нам не довелось відчути щодо себе хоч якість випади як з боку населення, так і від місцевих правоохоронців…

Але зі співробітниками національної поліції Польщі нам поспілкуватись все ж довелось - через раптову поломку авто під Катовіце нам довелось здійснити аварійну зупинку на автомагістралі у недозволеному місці. Поліція приїхала хвилин за 10, хоч її ніхто з нас не викликав. За таке адміністративне правопорушення передбачена сплата штрафу. Але оцінивши ситуацію, вислухавши наші доводи, причому українською, польська поліція допомогла з викликом евакуатора і супроводжувала нас до найближчої станції техобслуговування. Штраф нам так і не виписали! І знову все чинно, толерантно.. ніяких випадів та зневажливого ставлення… А ввічливий поляк Томашек люб’язно допоміг нам з ремонтом нашого засобу пересування, причому взявши за свою роботу суто символічні «pieniądze» (гроші) - поляки добре обізнані з ситуацією, що має місце протягом останніх чотирьох років у нашій країні, і щиро співчувають нам.

Вже повертаючись до Києва на одній із заправок зустріли наших заробітчан, що повертались додому після трьох трудових місяців у Польщі. І замість запланованих 10 хвилин ми провели понад 2 години за чашкою кави та задушевними розмовами про життя-буття наших трудових мігрантів. До Польщі на заробітки всі вони їхали офіційно через нашу службу зайнятості. Більшість з них їздить вахтовим методом - через кожні три місяці. Наводити розміри їх заробітків навмисне не буду, аби не звинуватили у популяризації трудової міграції до Польщі. З їх розповідей сильно вразило лише одне – виявилось, що працювати на поляка (незалежно від того, у сільському господарстві, готельно-ресторанному бізнесі, на виробництві, будівництві чи звичайним продавцем у магазині) набагато краще, ніж там, де всім заправляє наш колишній співгромадянин! Тобто, там, де власник етнічний поляк – і зарплати вищі, і робочий день коротший, і умови праці більш прийнятні. Де ж керує етнічний українець, росіянин чи білорус, але з паспортом «obywatel Polski» (громадянина Польщі) – на наших заробітчан чекають якраз найбільш нестерпні умови праці… Такою, нажаль, виявилась правда життя! І на питання щодо ставлення поляків до них через «антибандерівський закон» наші заробітчани лише знизали плечима та запитали: «А про що він?»…

Обравши для себе Польщу я жодного разу не пошкодувала про своє рішення! Тепер є з чим порівнювати, до чого прагнути у своїх бажанням щось змінити на краще у своїй країни, і є чому повчитись. Як писав видатний Тарас Шевченко: «… І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…»!

Наостанок у своїх путівних нотатках хочеться сказати одне! Шановні мої співвітчизники! Мас-медія – це велика сила, але треба вміти читати між рядками. З чиєїсь «нелегкої» руки певні засоби масової інформації та мережа Інтернет один поперед одного намагаються нав’язати своїм читачам, тобто нам з Вами, думку про польську нетерпимість стосвно громадян України та українську щодо поляків, підґрунтям якої є різне бачення історичного минулого. Хтось вперто намагається розіграти черговий конфлікт на мапі України, використавши сусідні держави, у яких є багато спільного, на свою користь, бо «якщо зірки запалюють – значить це комусь потрібно»!

Проїхавши Польщею понад 2,5 тис. км, побувавши у різних ситуаціях, поспілкувавшись як з місцевим населенням, так і з представниками правоохоронних органів Польщі, відкривши для себе багато нового та цікавого хочеться сказати лише одне: «не треба шукати чорну кішку у темній кімнаті, особливо коли її там немає»!!!

За офіційною статистикою посольства України у Республіці Польщі, за даними польських правоохоронних органів протягом 2017 року в РП поліція зареєструвала 39 випадків нападів на громадян нашої країни на ґрунті національної нетерпимості. Водночас, протягом січня – березня п.р. – жодного!!!

Не берусь аналізувати хто у цих 39 випадках був ініціатором правопорушення: українці чи поляки. Але зазначу: у кожного з нас своя історія, своє історичне минуле, свої загиблі під час тих подій і своя правда, кожна з яких має право на існування! Поважаючи один одного, шанобливо ставлячись до історичної пам’яті один одного та уникаючи конфліктів у історичній чи політичній площині, ми стаємо ближчими один до одного, а значить сильнішими, мудрішими та непереможними!!!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.