Саме вони стали одним із визначальних елементів Революції гідності. Та саме вони залишаються апатичними до політичного виміру існування країни.
За даними статистики близько 90% молодих людей в Україні взагалі не цікавляться політикою. 74% не довіряють політикам. І така тенденція спостерігається не лише в Україні, це світовий тренд. За даними ООН молодь все рідше бере участь у виборчих процесах.
Пояснити таку негативну динаміку доволі просто. Молоді люди нового покоління читають більше, інтелектуально більш розвинені, схильні до аналізу та не бажають марнувати час. На їх думку, результати виборів істотно не впливають на їх подальше життя, тож і марнувати час в чергах на виборчих дільницях не має жодного сенсу.
Що стосується власне української молоді, то більшість з них планує виїхати закордон і має на це більш ніж серйозну аргументацію. У 2016 році за Індексом людського розвитку ООН Україна зайняла 84-е місце з 188 країн. Для порівняння: Польща - 34-е місце.
Окрім того, з огляду на статистичні показники рівня безробіття та роботу освітньої системи, можна стверджувати, що насправді, як би то не було егоїстично, закордоном в них набагато більше шансів збудувати стабільне та матеріально забезпечене життя.
Однак, насправді ж, мало хто з них розуміє, що проблеми не зникають на кордоні із Європою. А шанс збудувати краще майбутнє вдома можна втратити.
На жаль, окрім політичної пасивності, молоді люди лишаються осторонь і соціальних проблем в країні. Більше 80% жодного разу не брали участі в проектах, що несуть у собі аспекти соціальної відповідальності. Навіть не зважаючи на розбудову громадянського суспільства, яка розпочалась після Революції гідності.
Та незважаючи на високий рівень розвитку інтелекту у міленіалів, вони все ще знаходяться під впливом батьківської думки. Більше 70% молоді приймає важливі рішення виключно за рекомендацією батьків, а 65% мешкає в батьками. І якщо із останнім показником все більш-менш зрозуміло, тут є високий рівень відповідальності влади. То вплив батьків на життя дітей - культурна особливість. На жаль, такі обставини, частіш за все змушують молодих людей обирати не той інститут, не ту роботу та навіть не ту дружину чи чоловіка. На фініші ми отримуємо 35 річну дорослу людину, що прагне змінити все, що будували зі школи. А це знову дорогоцінний час, який можна було використати із більшою вигодою. Ми виховуємо депресивне суспільство. І відповідальність за це лежить не тільки на плечах влади, а й на батьках.
Інше питання, що представники керівних відомств мають піклуватись про виховання не лише молоді , а й батьків. Формування молодіжної політики не може відбуватись без їх участі. Вони є ключовим елементом в становленні дитини і мають найбільший вплив на неї.
Ми розпочали таку роботи із батьками та зрозуміли одразу, наскільки це ефективна річ. Втім, проблема має бути вирішена на національному рівні. Можливо тоді молодь почне обирати українське майбутнє в Україні, а не в Європі чи деінде.
А допоки бюрократична система відреагує на сучасні виклики, ви вже можете стати іншими: менше дивитись телевізор, бути більш активними у політичному житті країни, висловлювати громадянську позицію, приймати участь в соціальних проектах, читати більше книжок, дотримуватись законів та вимагати того ж від держави в обличчі державних органів, вже знаючи все про свої права.
А владі слід якомога швидше схаменутись та звернути увагу на проблеми молоді, адже з такими темпами, за якийсь час творити ту саму молодіжну політику не буде для кого.