Незважаючи на потенціал української молоді та спрагу до якісних знань, на жаль, сьогодні цей попит не можна назвати цілком задоволеним. Мова не про кількість навчальних закладів, їх, до речі, аж забагато, а здебільшого про їх якість. Станом на 2017 рік в Україні працюють 657 вищих навчальних закладів I-IV рівня акредитації. Та й витрати на навчання в нашій країні більше ніж значні, що втім впливає лише на велику, порівняно із багатьма іншими країнами, кількість людей із вищою освітою. Але ж ніяк не на показники працездатності та задоволеності роботодавців кадрами. Якістю освіти не задоволені й самі абітурієнти, про що свідчить їх прагнення навчатись за кордоном. За останні роки кількість наших студентів в інших країнах світу збільшилась майже вдвічі. Чи це не сигнал до того, аби опікуватись питаннями освіти більш ретельно?
Натомість, деякі ВНЗ цього року опинились у ситуації, коли їм доводиться переводити студентів на дистанційне навчання. Один із найпопулярніших ВНЗ України Університет імені Тараса Шевченка, через нестачу коштів на опалення, так і зробив цьогоріч. Втім, що ці півтора місяці дистанційної освіти дійсно означатимуть для студентів? Найпоширеніша думка: в них просто з’явиться більше часу для відпочинку та додаткового заробітку. Чи це добре для них? З одного боку так, а з іншого їм доведеться інтенсивними темпами наздоганяти програму, а відповідно щось буде скорочено, що вкотре вплине на загальну якість освіти.
Втім, не можна однозначно оцінити дистанційну освіту як поганий спосіб отримання інформації. Навпаки. Молодь дедалі більше занурюється в світ онлайну. Система освіти такого типу надає можливість отримати знання швидко та в зручний для тебе час. До того ж, складно не погодитись, що світ сьогодні так швидко змінюється, що від моменту вступу до моменту захисту дипломної роботи, знання отримані на 1-4 курсах вже могли застаріти. І поки ти слідкував лишень за відвідуванням та балами, хтось із твоїм однолітків вже вивчив це та навіть заробляє гроші. Трохи сумно.
Тож, зрештою, на мою думку, вся ця ситуація із університетом Шевченка має підштовхнути всю систему освіти України до розробки нової програми навчання із можливістю дистанційного отримання знань, хоча б частково. Але необхідно підготувати до цього й молодь. Пояснити як це працює, знайти ефективну мотивацію та потрохи привчати відповідально ставитись до власної освіти незалежно від кількості н-ок в журналі чи кількості балів. В першу чергу, їх знання - це їх дорога до майбутнього, і чим вона буде міцнішою, тим більш успішним буде їх кар’єра і відповідно майбутнє.
До того ж, завдяки такій практиці та можливій розробці тестових семестрів навчання для школярів, випускники шкіл зможуть заздалегідь зазирнути за куліси того чи іншого факультету. Це, на мою думку, дозволить більш точно обрати свій професійний шлях, підвищить зацікавленість у навчанні та забезпечить більшу кількість висококваліфікованих та мотивованих кадрів для майбутніх поколінь.