Кому вигідні міжнародні закупівлі ліків?

Система міжнародних закупівель ліків стала «зрадою» МОЗу, а не «перемогою»

Закупівель немає, вакцин немає, сироваток немає, гроші наперед перерахували, гучні заяви про боротьбу з корупцією зроблено – саме так відбуваються міжнародні закупівлі ліків.

До функціонування системи міжнародних закупівель медикаментів теперішнє керівництво МОЗу доклало чи не найбільше зусиль. Проте, замість того, щоб стати найбільшою «перемогою», ця ініціатива стала чи не найбільшою «зрадою» всього МОЗу та його чиновників.

Довго, дорого, небезпечно та збереження корупційних схем – саму таку систему ми отримали. А боролись за відкритість та якість.

Найбільшою проблемою міжнародних закупівель є надзвичайно довга процедура. Зокрема, зараз вже пройшла половина 2017 року, а в Україну навіть не до кінця поставили ліки за 2016 рік. Тут є і провина міністерства, яке сформувало замовлення тільки в грудні минулого року, так і компаній, які досі не поставили ліки. Хоча, саме завдяки ініціативам МОЗу, компанії-постачальники можуть собі дозволяти такі затримки. Наприкінці 2016 року з подачі псевдореформаторів МОЗу, уряд прийняв зміни до Постанови КМУ №117, збільшивши максимальний термін доставки препаратів по системі міжнародних закупівель з 12 до 18 місяців. І це при тому, що попереднє керівництво МОЗу хотіло навпаки скоротити терміни поставок до 3 місяців. Важко уявити, щоб чиновники, які працювали на благо людей, могли дозволити собі таке рішення. Хіба що вони стараються не для людей, а для компаній, що поставляють ці ліки.

Непрозорість проведення закупок, здійснення закупок не у виробників, а через посередників – наступне, чим нас порадило керівництво МОЗу. Взагалі, система міжнародних закупок впроваджувалась для того, щоб не купувати в посередників – це посилювало ймовірність корупції. Важко повірити, але керівництво МОЗу, не надає інформації про деталі проведення закупівель, мотивуючи це тим, що міжнародні організації не дозволяють відкривати доступ до цієї інформації. Те, що витрачаються мільярдні кошти платників податків – нікого не хвилює. А ЮНІСЕФ дійшла до того, що навіть не проводила відкриті торги, натомість замінила їх закритими переговорами зі своїми постійними постачальниками. Українські чиновники мовчки погодились на ці норми.

Ситуація з такою закритістю проведення закупівель посилилась саме з приходом теперішнього в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун. Не опубліковані тексти договорів з міжнародними організаціями, немає інформації про терміни поставок – вся інформація є конфіденційною та може бути опублікованою тільки за згоди міжнародних організацій.

Ціну на ліки ми теж не можемо контролювати. Виробники чи дистирбютори самі встановлюють ціни на ліки, що привозяться. А перевірити чи проконтролювати ціну МОЗ через непрофесійність, халатність, а може й через власну зацікавленість не може. Таким чином, проблема в тому, що замість українських дистрибюторів, які необґрунтовано збільшували ціни, тепер це роблять міжнародні дистрибютори.

Про якість ліків, які постачаються теж не можна мовчати. Скандали є не тільки в Україні. Вони також були и в Африці, і в Азії, куди компанії поставляли медикаменти. Тобто, компанії системно порушують договори, і не тільки з Україною. Але ми чому не відмовляємось від такої співпраці.

Ті міжнародні закупівлі ліків, що зараз проводяться – надалі існувати не можуть. Бо вони абсолютно не враховують потреб українських пацієнтів. Невчасні поставки, непрозорі, а то й таємні контракти, неякісні ліки, завищені ціни – не заради цього впроваджувалась система міжнародних закупівель. І наші псевдореформатори мають це враховувати, а не намагатись приховувати від нас інформацію!