Ми звикли ставитися до Конституції як до
чогось абстрактного. На мою думку, це дуже примітивна поведінка. Насправді,
немає більш конкретного і дієвого документу ніж наша Конституція. Адже, наша
Конституція неодноразово допомагала вирішувати складні суперечки. І навпаки,
коли перші особи зухвало порушували норми Конституції, це призводило до прикрих
наслідків, від яких страждали і страждають мільйони українців.
Наприклад, якби не конституційна реформа
2004 року, Україна ризикувала отримати кривавий внутрішній конфлікт на 10 років
раніше, ніж почалася війна на Донбасі.
Прийнято говорити, що Україна – це
країна молодої демократії. У нас як новий президент – так і новий вектор
розвитку держави і новий напрям співпраці з іноземними країнами. Подеколи,
різкість таких розворотів призводить до того, що мільйони українців відчувають
обурення, вважаючи, що їхню думку проігнорували.
Під час виборів Президента України 2004
року ми вперше зіштовхнулись з тим, як за короткий час мирне та доволі-таки
флегматичне суспільство розкололося на дві антагоністичні частини. Тоді ми вперше
з подивом побачили, як зіткнення прихильників двох кандидатів в президенти опинились
не просто на межі побутових суперечок, а подекуди переходили до силових проявів
(вуличних бійок, сутичок тощо).
Стало зрозуміло, що формула «переможець
отримує все» - коли обраний президент зосереджує в своїх руках всю повноту
влади, за нерозвиненого місцевого самоврядування і судової системи, яка
залежить від президентської вертикалі влади – не відповідає інтересам частини
політичної еліти і мільйонів простих українців.
Дійсно, на той час всі виборці України
мали право формувати Верховну Раду – але найвищий представницький орган держави
мав мінімум повноважень.
Зосередження в руках президента і його
канцелярії (Адміністрації президента) усього репресивного та правоохоронного
блоку (включаючи й Збройні Сили) фактично нівелює повноваження Верховної Ради
України як органу, який, в першу, чергу є «гласом народу». Оскільки, саме народним
депутатам довіряють виборці свої права щодо управління державою.
2004 року ситуацію врятувала
конституційна реформа. Нова редакція Конституції, за якою ми живемо й досі,
мала дві взаємопов’язані ключові ідеї:
- запровадження принципу «стримувань і
противаг» - наприклад, коли президент контролює тільки частину силового ресурсу
(СБУ, Міноборони), а інша частина у вигляді МВС підзвітна Верховній Раді і
Кабінету Міністрів;
- закріплення на законодавчому рівні форми
правління у вигляді парламентсько-президентської республіки, коли нова редакція
Конституції перерозподілила повноваження глави держави на користь парламенту і
уряду.
Головним ідеологом та рушійною силою конституційної
реформи виступив глава Адміністрації Президента Віктор Медведчук. За його
власними словами, принцип «стримувань і противаг» був покладений в основу нової
моделі саме для того, щоб ускладнити узурпацію влади в одних руках, а також
створити умови для здорової конкуренції, коли виконавча, судова і законодавча
гілки влади контролюють одна одну.
День Конституції – державне свято. Як на
мене, 28 червня – це привид замислитися, що дала парламентсько-президентська модель пересічному жителю держави? Якщо
розібратися, то пересічний українець отримав Фактично мільйони простих
українців отримали нові можливості – в першу чергу, через обраних ними народних
депутатів впливати на призначення прем’єр-міністра і формування Кабінету
Міністрів. А отже, впливати на соціальні та економічні рішення українського
уряду.
Слід зауважити, що й така впливова
організація як Венеціанська комісія (Європейська комісія за демократію через
право) схвально оцінила проект змін до Конституції України, підготовлений під
керівництвом глави Адміністрації Президента.
Зокрема, Венеціанська комісія позитивно
оцінила зміни, які запровадили підзвітність Кабінету Міністрів саме Верховній
Раді, а не Президенту (як це передбачала редакція 1996 року). На думку Комісії, якщо Кабінет Міністрів буде
звітувати перед Верховною Радою, це сприятиме більш виваженому підходу в роботі
уряду, зокрема, при підготовці урядових рішень. Верховна Рада, обрана на
всенародних виборах, є більш демократичним органом, ніж АП і оточення
президента, тому буде більше шансів, що Кабмін діятиме в інтересах всієї
держави, а не олігархічних груп впливу і чиновницьких кланів.
Після
конституційної реформи Кабінет Міністрів України був змушений працювати
«по-новому». Якщо раніше домінував клановий підхід, то конституційна реформа
надала всім регіонам України шанс на те, щоб їх голос почули в Києві на рівні
центральних органів влади.
До 2004 року
Кабмін працював на кшталт житлово-експлуатаційної контори, яка обслуговувала
один або декілька провладних кланів – «дніпропетровських», «донецьких» тощо.
Але конституційна реформа змусила центральну владу – Верховну Раду, Кабінет
Міністрів, президента і Адміністрацію Президента тощо – прислухатися до думки
областей України, українських міст, містечок і сіл. А отже, прислухатися до
думки пересічного українця.
З іншого боку,
нова модель потребувала від пересічного українця не «сидіти на печі», а проявляти
політичну активність, в першу чергу під час виборів до Верховної Ради і
місцевих рад.
Можна впевнено
стверджувати, українська держава сьогодні працювала б більш ефективно, якби
запропоновані Медведчуком та командою його однодумців реформи у сфері
регіонального управління (як це модно говорити – децентралізації) були
запроваджені на другому етапі конституційного реформування устрою держави.
Якби місцеві
еліти отримали більше управлінських та фінансово-економічних повноважень,
українські регіони отримали б стимул для розвитку, рівень життя простих людей
на Вінничині, Київщині, Чернігівщині тощо сьогодні був би на два порядки вищий,
ніж є зараз.
Логічний
результат конституційної реформи – це характерна для багатьох країн Європи
модель, коли президента обиратиме Верховна Рада. Прогнозую, що рано чи пізно
Україна запровадить саме таку модель.
Зрозуміло,
що навіть ідеальна модель правління може бути доведена до повного абсурду, коли
її експлуатують некомпетентні люди. Колись давно, коли я тільки готувалась до
вступу у ВНЗ, то запам’ятала дуже гарну фразу: не всяка людина є особистістю,
хоча всяка особистість є людиною. Так і в нашому випадку – а де гарантія, що
обрані народні депутати будуть усі до одного особистостями, а не «временщиками»
та хапугами, яким все одно що буде з людьми, які їх обрали, та з країною, в
якій вони живуть.
Саме
тому День Конституції 28 червня – це стимул для простого українця Петренка та
Іваненка нарешті зрозуміти, що саме він і тільки він відповідає за своє життя,
майбутнє своїх дітей, життя і майбутнє своєї країни. Тобто, стимул читати передвиборчі програми різних партій і кандидатів, порівнювати, як
політики виконують свої обіцянки та робити висновки з поведінки українських
політиків і чиновників.