Нашу державу ніколи не можна було назвати взірцем гарантування дотримання прав людини. Однак сьогодні склалася принципово нова ситуація: чиновники не лише не дотримуються норм Конституції, заснованих на міжнародних конвенціях з прав людини, але й своєю роботою доволі часто створюють ганебні умови життєдіяльності кожного громадянина.
Порушення прав людини правозахисники фіксують на всіх можливих рівнях українського суспільства. Чиновники виправдовуються: в країні збройний конфлікт, економічна криза, а паралельно начебто відбуваються реформи в багатьох сферах. І, мовляв, в таких умовах врахувати усі відхилення у дотриманні прав людини – надважке завдання.
Втім, саме реформування багатьох сфер мало б відповідати і букві, і духу закону. А закон – це, перш за все, норми поведінки, засновані на повазі до основних прав людини. Натомість, що ми бачимо в українських реаліях? Абсолютно протилежну ситуацію: наразі закон виконує функцію доцільності політичним інтересам певної зацікавленої політичної групи, яка сконцентрувала в своїх руках основні владні повноваження.
Вже в грудні уряд звітуватиме перед Президентом України щодо виконання плану дій із реалізації Національної Стратегії з прав людини. Цікаво, про які успіхи розповідатиме глава уряду та міністр юстиції?
Насправді, ситуація більш ніж критична за усіма можливими параметрами. Перш за все, йдеться про систематичне порушення прав людей у правоохоронній сфері. Чи то через незнання законів, чи то через брак правової культури, чи через звичайну халатність найбільшу кількість порушень здійснюють саме правоохоронці.
Не стала виключенням і новостворена поліція: діяльність українських копів зумовлена двома крайнощами. То вони, як у лютому 2016 року, влаштовують перегони дорогами столиці зі стріляниною та вбивством пасажира, що їхав поруч із порушником правил дорожнього руху. То не реагують на відверту хамську поведінку безвідповідальних водіїв. Чого варта лише відсутність реагування патрульної поліції на скупчення автомобілів класу «люкс» на столичній площі біля Бессарабського ринку, де паркування заборонене?!
Безлад із правами людини став звичним і в судовій системі. Правозахисники фіксують, що в Україні взагалі відсутня процедура виправлення судових помилок. Тисячі ув’язнених можуть бути засуджені за хибними звинуваченнями, й роками чекати на справедливе рішення. З іншого боку, самі судді теж починають масово звільнятися через те, що віднедавна їхня діяльність стала більш незахищеною. 5 жовтня було оприлюднене рішення спільних зборів суддів Одеського апеляційного господарського суду і господарського суду Одеської області про припинення роботи обох судів через тиск «громадських активістів», про що було ухвалено звернення до Президента, Прем’єр-міністра, Генерального прокурора, голови Служби безпеки та міністра внутрішніх справ. Окрім того, в квітні 2015 року було ліквідовано спеціальний підрозділ судової міліції МВС «Грифон», завданням якого було охороняти судові приміщення та засідання.
Ситуацію із правами людини у пенітенціарній системі України ілюструє ситуація із сумнозвісним «законом Савченко». Мотивом його прийняття було як раз подбати про права людини – зменшити термін ув’язнення для засуджених, врахувавши в нього час їхнього перебування у СІЗО. Однак, як відомо, «гарними намірами прокладено дорогу у пекло»: тепер у МВС фіксують, що кожен 10-й, звільнений за «законом Савченко» знову скоює важкі злочини. Міністр внутрішніх справ Аваков А.Б. 20 жовтня заявив, що за цим законом наступного року на волю з в’язниць мають вийти ще близько 50 тисяч осіб. І це при тому, що Вадим Троян, перший заступник керівника Національної поліції 8 жовтня повідомив, що «на сьогоднішній день від подальшого відбування покарання за "законом Савченко" вже звільнені 8,2 тис. засуджених, з яких 785 осіб, або 10%, викриті у вчиненні нових злочинів (22 — умисне вбивство, 18 — нанесення ТТУ, 10 — зґвалтування, 405 — крадіжка, 131 — грабіж, 66 — розбій, 39 — шахрайство, 20 — хуліганство)».
Недосконалість законодавства, помилки у судових рішеннях, постійні порушення прав людини – стали звичним явищем в українських реаліях. Однак навіть ті громадяни, які у пошуках справедливості проходять усі вітчизняні судові інстанції та, зрештою, звертаються до Європейського суду з прав людини, найчастіше доводять свою правоту. Це вже призвело до колапсу із виплатами компенсацій українським громадянам – грошей держбюджету України не вистачає.
Безумовно, за останні роки найбільше із порушенням прав людини зіштовхуються вимушені переселенці з Донбасу та анексованого Криму. Держава декларує турботу за цією категорією громадян на міжнародному рівні. Наприклад, нещодавно Президент Порошенко закликав держави-члени ООН захистити права людини в Криму та підтримати ініційовану Україною відповідну резолюцію. «Колись квітучий вільний півострів перетворився на «сіру зону», де люди фактично позбавлені всіх видів захисту. Судова та пенітенціарна системи перетворилися у Криму у справжній інструмент репресій», - зазначив Петро Порошенко під час виступу на засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
Але проблеми внутрішньо переміщеним особам створює і сама Україна. Мінсоцполітики спільно із СБУ ініціювали перевірку отримання ними соціальної допомоги, і, станом на серпень 2016 року більше ніж 300 тисячам переселенців, які не змогли підтвердити факт свого проживання на території України, не отримали обіцяні виплати. Державні органи прийшли до висновку, що чимало громадян, зареєстрованих переселенцями, продовжують мешкати на непідконтрольних територіях Донбасу і лише раз на місяць перетинають лінію розмежування, щоб отримати соціальну допомогу. Але припинення її виплати фактично означатиме і автоматичне припинення всіх інших соціальних виплат і навіть пенсій. Це пряме порушення прав людини, на яке 28 квітня вказав Верховний комісар Ради Європи з прав людини Нільс Мужнієкс, який застерігав Київ від ізоляції Донбасу», оскільки «з точки зору міжнародного гуманітарного права, пенсія - це власність, на яку люди мають право незалежно від того, де вони проживають».
Крім того, за два останні роки держава законодавчо не регламентувала забезпечення права виборчого волевиявлення громадян, які є тимчасово переміщеними особами. Вони фактично позбавлені свого громадянського права обирати, що є прямим порушенням Конституції України. Пригадаймо рішення ЦВК України від 29.08.2015 року, яким під приводом дотримання режиму безпеки, вирішили не проводити місцеві вибори 91 місцевої ради Донецької області та 31 місцевої ради на Луганщині, на підконтрольних Києву територіях. Але парламентські і президентські вибори там проводили, тому постанову ЦВК про заборону на проведення місцевих виборів неможливо оцінити інакше, ніж порушення виборчих прав громадян.
На сьогоднішній день всі ми є свідками того, що права людини насправді не є реальним пріоритетом державної політики України, хоча розмов навколо цієї проблематики ведеться чимало. Виправити ситуацію можливо лише шляхом дотримання закону та реалізації комплексної програми дій на державному рівні, які передбачатимуть якісне запровадження реформ у правоохоронній сфері, юстиції, судовій системі.