Валерій Міщенко, політолог
Нині в Україні триває глибока управлінська криза, в результаті якої влада перетворилась із системи управління в деградуючу антисистему, яка не тільки неефективна, а й соціально неадекватна.
Тому український народ і не ідентифікує себе з неукраїнською владою й виживає всупереч їй у спільному географічному просторі.
Влада в Україні за суттю своєю маріонеткова, і боротьба за неї конкуруючих партійок – це прагнення маріонеток прив’язатися до ниточки ляльковода. З цього погляду всякі вибори – політичний фарс. Зневага до країни і до народу стала цинічно відвертою навіть при використанні антуражу «під аборигена». В Україні виник паралельний маріонетковий світ, який існує за порогом совісті.
Вище від природних, моральних і державних законів у нашій країні стоїть адміністративний авторитаризм і платний протекціонізм, тобто корупція. Корупція зрощена з організованою злочинністю, і їх важко розмежувати, особливо, коли вони мають політичне прикриття. Політично-корупційне прикриття дуже вигідне для організованої злочинності, бо легше понести адміністративну відповідальність за корупцію, ніж кримінальну за організовану злочинність. Аби припинити цей злочинний зв'язок влади з криміналітетом і задіяти для цього чинні закони, необхідна політична воля. Марно сподіватися її від аморальної влади, чільники якої «балакають і нічого не роблять». Вихід один – громаді мобілізувати свою політичну волю на власних моральних засадах.
Моральність починається тоді, коли закінчуються балачки, заклики, й людина починає справедливо діяти згідно зі своїми істинними думками й правдивими словами.
Моральність солідарного суспільства і партійна заангажованість – речі несумісні. Більшовицькі вожді люто ненавиділи не так ворогів своїх з інших політичних таборів, як «сочуствующих» - усіх позапартійних, тобто громаду, сам народ, який не піддавався поляризації партійними догмами. Їх насторожувала чуйність, доброта, совісливість людей, які готові поспівчувати горю інших і допомогти їм. Таким позапартійно-співчутливим виявився майже весь український народ, за винятком більшовицьких прислужників-активістів. Тому українців як громадсько самоорганізованих, моральних, совісливих, співчутливих людей більшовики оголосили найнебезпечнішими і знищували як клас розкуркуленням, колективізацією, репресіями, голодовками.
Зберегти моральну основу життя й забезпечити суспільний лад в Україні можливо тільки на наших традиційних засадах – духові товариськості, взаємодопомозі, кооператизмі, які нам належить відродити. Українська нація збудеться громадянською волею й громадською ініціативою на національній засаді «Нарід – собі».
Всю систему української влади необхідно реформувати на моральних засадах національної культури й державницької ідеології. Ми збудуємо свою державу, коли відродимо державницьку ідеологію національної самопомочі як програму спільного думання й діяння українського суспільства.
Національна державницька ідеологія – система ціннісних, духовно-соціально-правових орієнтирів, яка базується на духовних цінностях корінного народу й загальнолюдських моральних цінностях. Тому необхідно піднести на рівень національної ідеології й заснованої на ній державної політики бережне, шанобливе ставлення до духовних цінностей українського народу-автохтона, відродження священних знань, звичаєвості, що є провідним чинником безперервності національної традиції – життєвого осердя українського суспільства.
Для саморозвитку людини й суспільства як збірної особи необхідні три чинники: звичаєва традиція, духовний орієнтир і моральний закон у серці, який формує волю.
Досвід багатьох національних держав показує, що в загальносуспільній роботі провідна роль має належати громаді, дух якої формує свій моральний закон – волю, що передбачає права та обов’язки громадян. Воля – внутрішній моральний закон людини, що виявляється як духовна сила серця через дієвість мудрого розуму. Воля – це основоположне поняття українського звичаєвого права як мудре дієве рішення народного віча, яке поєднувало в собі право та обов’язок і було законом для кожного громадянина. Право як явище національного духу формує культуру інтересів суспільства, а не обслуговує його потреб.
Для побудови духовно й економічно могутньої держави як форми самореалізації нації необхідно здійснити комплекс невідкладних заходів, віднайти найбільш ефективні способи корегування суспільної свідомості на засадах української державницької ідеї й ідеології та запустити дієвий механізм стратегії розвитку суспільства.
Українська державницька ідея – це ідея суспільного ладу, програма саморозвитку нації з власних первенів власними силами. Основою здійснення національної ідеї є духовно-соціально-економічний націоналізм, бо тільки на національній духовній традиції, що є джерелом права, та національній економіці формуються національна політика й суспільний лад – національна держава.
Національна державницька ідеологія як система традиційних ціннісних орієнтирів – це ладуюче осердя суспільного єства.
На засадах української державницької ідеї й ідеології має бути заснована нова ідеологія управління українським суспільством. Сутність нової ідеології управління суспільством як дієвого механізму стратегії розвитку полягає в первинності духовної суті людини та її моральної діяльності в усіх суспільних процесах. З позиції антропосоціального підходу до управління суспільством людина перебуває в чотирьох сферах життєдіяльності: в сім’ї; за місцем навчання; за місцем праці; за місцем проживання й відпочинку. Якщо в кожній із цих сфер людина самореалізується, досягши високого ступеня задоволення прагнень душі – своєї життєвої програми, вона ніколи не залишить країни, яка забезпечила їй цю самореалізацію.
Отже, визначальними чинниками формування нації й творення Української національної держави є українська державницька ідея, українська державницька ідеологія, моральна дієва воля громади, право як явище національного духу, нова ідеологія управління українським суспільством та стратегія національного розвитку.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.