АПОКАЛІПСИС УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Сепаратизм, як наслідок...

Крим, Харків, Донецьк, Луганськ, Слов’янськ, Краматорськ, Єнакієво…

Неконтрольоване розповсюдження вірусу сепаратизму попри біль втрат найкращих дітей України під час боротьби з режимом Януковича виразно окреслює трагізм існуючої української державності.

Сьогодні ми збираємо врожай Голодомору 32-33 років. Саме тоді в українську землю, шляхом масового заселення чужинців, посіяли зерно сепаратизму. І зібрати нині міцний сніп української держави з заражених колосків, на основі людської свідомості, практично не можливо. Точково знищити осередки сепаратизму на сході України у силовий спосіб мені теж здається сьогодні малоймовірним. Ні армії, ні служби безпеки, ні міліції у нас фактично немає. Попри проїдання державних коштів силові органи стали одним з інструментів корупції, який виключно чинив тиск на беззахисних підприємців та громадян й не більше. Патріотично налаштовані кадри зачищались роками і звичайно особливих результатів у цьому досяг режим Януковича. Влади у нас теж немає. Вірніше те що у нас є, владою важко назвати. Непослідовність, непрофесійність, безвідповідальність, безхребетність, корумпованість, містечковість – ці і інші негативні епітети все частіше лунають в сторону сьогоднішніх очільників. Українці скинули клан Януковича, але його місце зайняла стара когорта вихованців попередніх корумпованих систем. Як можна зберегти державу з людьми, які всі попередні роки перебування на тих чи інших посадах, і як іржа з’їдали Україну?

Мы спостерігаємо, як старі дискредитовані обличчя, розбавлені непрофесійними політиками з агресивною риторикою заганяють країну у смертельне піке. Нажаль маючи «коротку пам’ять» суспільство в чергове довірилось старим політикам, які, на мій погляд, не мають бажання змінити систему, а розглядають владу виключно, як бізнес для отримання власних прибутків. Падіння національної валюти, як головного атрибуту державності - найвиразніший доказ. Відсутність реформ, працюючі корупційні схеми, накшталт ДП «Документ», функціонування податкових ям, підвищення податковго тиску не тільки на бізнес, а і на кожного окремого громадянина все це переконує мене у тому, що у владних кабінетах немає людей з державним мисленням. Ми не бачимо сьогодні біля керма держави жодних реформаторів на кшталт Саакашвілі. Бажання особистої вигоди превалюють у більшості очільників, а країна чекає як ніколи саме жертовних керманичів. Тих керманичів, хто гідно продовжить справу Небесної сотні. Вважаю, що найбільший ворог державності, попри зовнішню загрозу, це Уряд у своїй більшості! Вдумайтесь, нас закликає захід зупинити співпрацю з Росією у військово-промисловому секторі, а ми чогось вагаємось. Тільки ворог України може допомагати агресору збільшувати свій військовий потенціал.

Все це відчуває на собі суспільство, але особливо гостро реагує саме схід України, де працює руйнівна машина ворожої пропаганди. Недолугість влади нав’язує думку суспільству щодо безперспективності проекту "Україна".

Звичайно, дякуючи Богу, у нас в країні чимало свідомих людей, які попри ілюзорні особисті перспективи намагаються боротись за майбутнє. Однак малосвідомі громадяни вразливіші, попадаючи під вплив сторонньої пропагандистської машини, за відсутності впевненого розуміння присутньої поруч еліти, вони природно вибирають хибну позицію.

В умовах існуючої деградованої політики українському народу не залишається іншого вибору, як щоденно контролювати владу і у будь-який момент бути готовими до її заміни. Мене так само хвилюють маргінальні прояви на Майдані і я так само щоденно переживаю транспортні незручності у зв’язку з перекритим Хрещатиком, але говорити про розпуск Майдану ще дуже зарано. Майдан – це форпост, який має існувати до відчутних змін у системі влади.

Від політиків необхідно вимагати конкретні реформи. Без зміни судової, правоохоронної, податкової систем, прозорого бюджету, запровадження інституту люстрації - не буде перспектив. Тільки максимальна дерегуляція підприємницької діяльності, децентралізація бюджету попри суттєве скорочення державного апарату і повна прозорість діяльності і всіх аспектів приватного життя державних службовців можуть слугувати розвитку державності. Треба голосно вимагати від влади прийняття вже давно напрацьованих громадськістю закону «Про зброю», новий «Митний кодекс» і інші.

Щодо сепаратизму, то нажаль вирішення цієї проблеми можливе лише адміністративно-економічними методами. Розуміння ментальності “своя сорочка ближче до тіла” підказує шляхи упередження, а відтак і вирішення. Соціальні  виплати мешканцям окупованого Криму з майже пустого державного бюджету це не тільки марнотратство, а ще і поганий приклад. Вже анекдоти ходять посеред людей з цього приводу. Такі виплати будуть розкрадені у своїй більшості, як у Криму, так ще і в Києві корупціонерами різного ґатунку. Значно дієвіше зробити усе можливе, щоб всі мешканці Криму, які бажають все-таки жити в Україні, змогли за допомогою держави переїхати у нові місця проживання та отримали житло і роботу. Те саме стосується енергоносіїв, води і т.д. За військовими стратегіям  усіх часів, відступаючи, перед супротивником знищувалась уся інфраструктура, щоб послабити перебування ворога на окупованій землі.

Наші ж можновладці чи не можуть, а скоріше за все не хочуть думати та діяти по-державницькому.

Вони дозволяють собі не тільки подвійні стандарти, сидячи у двох кріслах,  а ще й під час критичних ситуацій можуть літати гелікоптерами на рибалку, замість того, щоб увесь свій час покласти на вівтар спасіння держави. Перша ж особа, попри нищівну критику журналістами та суспільством таких дій, робить вигляд, що нічого не сталося, залишаючи на посаді цього чинушу.

Попереду Президентські перегони. Особисто ще не визначився. Та і дуже важко вибирати поміж старого, гнилого та незрозумілого. Знову, нажаль, буде вибір, аби не гірше. Розуміючи безвихідь все таки дуже хотілося би прозріння хоч одного зі старих політиків. Вони знані в народі й обійти їх на перегонах навряд чи зможуть інші. Все ще чекаю від претендентів на посаду Президента не візків та інших атрибутів технології маніпулювання свідомістю, а привселюдного каяття та 100 відсоткової подальшої прозорості рішень і дій. Не сприйме більше суспільство олігархів в міністерських кріслах, які переслідують виключно свої інтереси, запроваджуючи спецмито на автомобілі, чи розкрадаючи бюджет. Тільки справедливі принципи державного управління дадуть надію усім регіонам країни і згуртують народ України для перемоги.

Слава Україні!