Чи можна перемогти порочність психоневрологічних інтернатів

Психоневрологічні інтернати є жахливим пережитком Радянського Союзу. Реформувати ПНІ неможливо, як неможливо зробити краще будь-який інший концтабір. Ця система має бути цілковито усунута.

Будь-які ідеї про те, що в психоневрологічних інтернатах є щось здорове і добре, абсурдні і безпідставні. Такої форми ПНІ, як в Україні, немає більше ніде у світі. Навіть у відсталих країнах (за винятком пострадянської території) не існує подібних соціальних відстійників, куди поміщають людей, щоб позбутися від них.

Система ПНІ – це грати на вікнах, строгий пропускний режим, карцери, відбирання майна, паспортів, примус до тяжкої праці, насильство, знущання, примусове поміщення у психлікарню, примусові стерилізації і аборти навіть на пізніх термінах, відмова мешканцям в роботі, в укладенні шлюбу, і незаконне позбавлення дієздатності. Усе це застосовується до людей, що НЕ СКОЇЛИ ніякого злочину.

У ПНІ часто знаходяться нормальні люди, багато хто з яких після дитячого будинку отримав психіатричний діагноз (недоумство або олігофренія) через педагогічну занедбаність. Їх з дитинства не вчили читати і писати, через що і визнали розумово відсталими, неповноцінними, і відразу після випуску з дитячого будинку відправили до ПНІ.

У цій системі у людей немає абсолютно жодних шансів вийти на волю, щоб мати нормальне майбутнє. Вони залишаються в ній довічно.

Такі порушення прав людини неможливо трансформувати в щось законне. Монстра ПНІ можна лише ліквідувати, організувавши на його місці інститут соціальної допомоги і реабілітації для людей, що вимагають піклування, у тому числі і з психічними розладами.

У Європі або у США цілком інакше піклуються про тих, хто не може самостійно жити. Немає стигматизації за психіатричним діагнозом. Служби допомоги підтримуються на державному рівні, наймаються соціальні працівники і доглядальниці, які щодня відвідують людей у їх власних квартирах або спеціальних гуртожитках. Держава несе відповідальність за своїх громадян, незалежно від того, який у них діагноз, достаток або соціальне положення.

У Норвегії, наприклад, закритої системи ПНІ немає, але є позитивний досвід створення окремих поселень. Люди з різними розумовими розладами живуть у будинках, а соціальні працівники допомагають ім. В таких селищах є своя інфраструктура, магазини, організовано дозвілля, і люди живуть повноцінний життям.

Україні слід йти Європейським шляхом, але не шляхом Радянського Союзу. У нас може і має бути створена гуманна система турботи про інвалідів по психіатричних діагнозах, яких не ізолюватимуть в місцях, не придатних для життя, знищуючих гідність людини. Україна може стати першою країною пострадянського простору, що повністю відмовилася від пригноблення і насильства над людьми з проблемами психічного здоров'я.

Рішення не в тому, щоб спробувати добитися гуманного відношення до в'язнів ПНІ. Навіть при ідеальних програмах і співробітниках реформування психоневрологічних інтернатів – утопія. Під новою вивіскою залишиться все та ж система, куди приходитимуть усі ті ж люди. Необхідно створювати новий підхід в соціальній допомозі людям з інвалідністю по психіатричному діагнозу.

Держава повинна надати допомогу. Вона може надаватися за місцем проживання або можуть створюватися спеціальні центри і гуртожитки. У них людина зможе жити на постійній основі або тимчасово, але повноцінним життям, і соціальні працівники допомагатимуть їй у цьому.

У людей має бути вільний вхід і вихід в такі центри, щоб вони не перетворилися знову на місця примусового утримання людей порушуючи їх конституційні права.

Людина може мешкати як на власній території, так і в подібних центрах за власним бажанням і отримувати соціальну допомогу. Це важливий ключовий момент. Будь-яка людина, у якої є якась форма інвалідності, має право отримувати від держави соціальну турботу і допомогу. Для цього непотрібно нікого і нікуди примусово поміщати.

Люди мають отримувати опіку і турботу, а не позбавлення волі і прав