Коронавірус-19: маємо зробити і зробити мали вчора

Ми маємо можливість опановути досвід КНР та Італії, тож маємо його застосовувати, вчитися на ньому, уникати вже зроблених в інших країнах помилок. Все це, щоб знизити ту ціну, що суспільство заплатить епідемії. Тож, про найбільш чутливі точки та гострі потреби.

В Україні немає сучасної системи захисту персоналу в умовах інфекційної небезпеки . Відсутні регламенти карантину, кого та як довго слід захищати. А саме головне – ще не сформовані навіть умови виходу з карантину.

В інфекційних лікарнях не вистачає сучасних комплектів біологічного захисту, а їх потрібно сотні і тисячі комплектів. Порахуйте самі чергову зміну в одній лише лікарні: лікарі різних фахів, медичні сестри, молодші медичні сестри, технічний персонал. І вони повинні переодягтись кілька разів на добу, і змінити респіратори. Також потрібно думати про кадровий резерв для таких ситуацій- медики, на жаль, інфікуються і потрібно підміняти, а це від 10% та більше.

При низькій медичній культурі суспільства ще й відсутня продумана стратегія поводження з пацієнтом, який має інфекційне захворювання, що передається повітряно-крапельним способом. А будь-який пацієнт, який кашляє чи чхає, може мати потенційну загрозу для інших.

Тобто критерій має бути наступним: стан пацієнта задовільний- самоізоляція вдома, порушений - екстрена госпіталізація.

Ці критерії потрібно чітко прописувати сімейним лікарям та пацієнтам. Будь-яка епідемія вимагає максимального інформування та рішучих, інколи непопулярних дій.

Потрібно створення епідеміологічної служби нового зразка з відповідальністю за розслідування випадків, можливістю створення резервів засобів біозахисту, моніторингом міграції інфекцій. Окремим напрямком, якого ніколи у нас не було, є створення карантинних готелів та проведення процедури обов'язкової самоізоляції з прописаною відповідальністю за її порушення.

Епідемія примусила провести державний аудит наявного резерву реанімаційного обладнання (324 апарати в Київ на початок епідемії) та можливості розгортання модульних шпиталів – про це в Україні навіть не говорили до початку епідемії.

Окрема ситуація з придатності для використання наших лікарень, в якості інфекційних - це питання розташування приймальних відділень, палат, системи вентиляції медичного закладу.
Ми взагалі зіштовхнулись з браком грамотних епідеміологів, які розуміють порядок введення карантину, та можуть математично моделювати та прогнозувати її.

Актуальним питання стало про створення держрезерву на спецодягу біологічного захисту для медперсоналу, дезинфікуючих засобів, апаратів ШВЛ.

Ми вперше зіштовхнулись з проблемою переміщення людей в великому місті в умовах карантину. Відсутність сполучення метрополітеном створило проблеми навіть для спецкатегорій співробітників лікарень, поліції та стратегічного забезпечення міста. Вперше за багато років в Києві було введена практика спецперепусток на муніципальний транспорт. В лікарнях, зокрема у себе в Клініці нейрохірургії, ми видавали довідки для співробітників про місце їх роботи.

Ми вперше мали унікальну ініціативу релігійних конфесій, які запропонували відкрити клініки на базі культових споруд.

В таких надзвичайних умовах доцільно розглянути підвищення окладів медичним працівникам в інфекційних стаціонарах хоча б в 10 раз. Медичні працівники почали приймати хворих, практично без реальних засобів захисту. Нагадує засоби боротьби з чорнобильську катастрофу 1986 року. «Пожежні лопатами носили графіт прикриваючи марлевою маскою обличчя».

Які шляхи виходу з ситуації?

- Створити чітку математичну модель розвитку епідемії в місті на підставі вже отриманого досвіду від інших країн;

- Ввести тотальне обстеження населення експрес-тестами на усі підозри ГРВІ (COVID, грип А, грип В) та позитивні випадки на ПЦР з залученням лабораторної бази приватних клінік;

- Створення чіткого ешелонованого плану залучення клінік міста при розвитку епідемії та залученням лікарів, студентів старших курсів медичних університетів та коледжів.