Свобода слова за системою Карабаса-Барабаса, або, «Як дам боляче…»

Не хотілося, щоби Україна стала країною втрачених можливостей і перспектив, як у духовній царині, так і світській.

Свобода слова за системою Карабаса-Барабаса, або, «Як дам боляче…»

Не хотілося, щоби Україна стала країною втрачених можливостей і перспектив, як у духовній царині, так і світській.

Релігійна ситуація жваво обговорюється на всіх рівнях суспільного життя. І навіть там, де до недавно взагалі не могли більш-менш доступно пояснити чим одне Різдво Христове відрізняється від іншого, вже з’явилися «експерти» з питань томосу, автокефалії, патріархатів.

На сьогодні, у Фанара, при наймі, це ще один, якщо не останній, шанс зачепитися хоч за якусь християнську цивілізацію.
Свій, грецький світ, вони втратили.

На уламках колись величної візантійської імперії майорить стяг з ісламським на півмісяцем; і голос муедзину з мінарету нагадує до чого можуть призвести закулісні війни жадаючих влади над всім і всіма, і непокорі правді Божій.

У Європі. Фанару чи навряд вдасться створити потужне християнське лобі. І свій вишколений в інтригах і загартований безліччю провокацій погляд, Стамбул (Константинополь) повернув у бік слов’ян. А можливо хтось повернув.

До варварів, яких цуралися, а тепер з такою неповторною «любов’ю» називають себе «матір’ю-церквою» по відношенню до сучасних православних християн України.

До кого звернувся патріарх Варфоломій? До розкольників.

До тих, кого сам Фанар визнавав законно відлученими від Церковного спілкування.
Відбуваються дивні речі. Фанар підтримав розкольників в Україні, у Білорусі, Македонії. Складається враження, що Мордор, вибачте, Фанар, збирає армію для останньої війни. Тої війни, яка почалася ще на Небі і має закінчитися Армагедоном.

Православна Церква не може керуватися політикою і політиками. Вона може надихати і благословляти політиків сумлінно, по християнські, виконувати свої обов’язки, по відношенню до Держави і людей.