ІЛОВАЙСЬК – дійсно “котел”?

Чи істерія так званих “експертів і майстрів політичних інтриг”

Людство подібно кораблю у шторм. Компас пошкоджений, морські карти безнадійно застарілі, капітана викинуло за борт, і матроси по черзі повинні його замінити, при цьому кожний поворот керма необхідно узгоджувати – і не тільки з членами екіпажу, але й з пасажирами, яких на палубі з кожною хвилиною стає все більше …

Уїнстон Черчилль

 … Не припускали, що Путін перейде риску… Дійсно, якщо спочатку виходити з цього припущення, то усю війну потрібно було б вести по іншому.

Не припускали, що власні ЗМІ замість підтримки будуть нагнітати істерію і провокувати особовий склад на дезертирство.

Не припускали, що знайдеться велика кількість “експертів”, які добре знають куди крутити кермо корабля у шторм а іноді, використовуючи своє положення, намагатимуться примушувати це робити.

Також не припускали, що добровольчі батальйони будуть слабо керованими, а після невдач, спричинених власною неготовністю до виконання завдань, з притаманною показушною істерією будуть волати “про злив, про зраду”.

Для того, щоб розуміти передумови, які призвели до виникнення ситуації в районі Іловайська наприкінці серпня 2014 року, треба чітко усвідомлювати те місце, яке місто займало в загальному замислі застосування сил і засобів Збройних Сил та інших військових формувань в АТО протягом серпня місяця.

В той час силами АТО проводилося декілька операцій (бойових дій), основними з яких були:

в секторі “Д” – виведення підрозділів Збройних Сил та Державної прикордонної служби (підрозділи 24, 51, 72 механізованих бригад та 79 аеромобільної бригади) на безпечну відстань від державного кордону, які виконували завдання з його охорони та оборони (3-4 серпня);

в секторах “А”, “Д” – пророблення коридору на ділянці Степанівка, Червона поляна (11-13 серпня);

в секторі “С” – зачистка та взяття під контроль Вуглегірська (12-13 серпня); проведення пошуково-ударних дій в напрямку Дебальцеве – Булавинське – Мала Орловка – Жданівка – Нижня Кринка (15-17 серпня);

в секторі “А” – блокування Луганська з південного сходу та взяття під контроль Новосветлівки та Хрящуватого (18-19 серпня);

в секторі “Б” – зачистка та взяття під контроль Ясинуватої (19-20 серпня).

Основні зусилля зосереджувалися на Ясинуватському напрямку, а взяття під контроль Іловайська розглядалося як одне із тактичних завдань операцій, що проводилися сектором “Б”.

В сукупності ці операції мали на меті забезпечити блокування та ізоляцію ключових районів опору незаконних збройних формувань, сепаратистів ДНР та ЛНР, а саме Луганська і Донецька, припинити постачання зброї, боєприпасів, інших матеріальних засобів.

В секторі “С” створювався плацдарм у районах Жданівки та Нижньої Кринки. З цього плацдарму, діями у напрямку Зугресу, передбачалося перекрити трасу Н21, яка з’єднувала Донецьк та Луганськ, і яка фактично була єдиним шляхом постачання боєприпасів, озброєння та військової техніки, інших матеріальних засобів угрупованню бойовиків в районі Донецька.

Фактично це була дорога життя ДНР, тому, що з півночі, заходу та півдня Донецьк був блокований нашими підрозділами.

Встановленням блокпостів по коридору північніше Донецька в напрямку на Верхню Кринку було припинено сполучення між Донецьком і Горлівкою.

Для позбавлення бойовиків ДНР цього шляху забезпечення, підрозділами 25 повітрянодесантної бригади 1 серпня були проведені рейдові дії в напрямку Дебальцеве – Шахтарськ. Протягом 1-7 серпня підрозділи цієї ж бригади утримували вигідний плацдарм в районі Контарне, чим обмежили постачання боєприпасів та інших матеріальних засобів в напрямку Донецька.

Водночас, припинення вогню в односторонньому порядку під час роботи групи ОБСЄ з 1 по 7 серпня в рамках визначення причин щодо збиття цивільного літака “Боінг-777” не дало змогу підрозділам 25 повітрянодесантної бригади в повній мірі виконати поставлені завдання. В районі можливого знаходження уламків літака було введено мораторій на ведення вогню. Це змусило призупинити дії підрозділів на цьому напрямку та вивести їх в інший район.

Коментуючи тодішнє припинення вогню, деякі військові фахівці стверджували про чітке простеження сліду Російської Федерації та її вплив на дії та рішення деяких посадовців з ОБСЄ. Скоріш за все вони були праві. Після відведення підрозділів бригади з району Контарне робоча група ОБСЄ згорнула свою роботу в цьому районі.

В секторі “А” практично було завершено блокування Луганська і взяття під контроль населених пунктів Лутугіно, Георгієвка, Новосвітловка, Хрящувате. Єдиним шляхом забезпечення бойовиків, що перебували в Луганську, залишався східний напрямок вздовж річки Сіверський Донець через курган Князя Ігоря.

Станом на 12 серпня були проведені успішні операції, спрямовані на розрив комунікацій угруповань бойовиків та підрозділів, які підтримували їх з боку Російської Федерації, та практично завершено створення зовнішнього кола їх блокування по рубежу Луганськ, Георгієвка, Лутугіно, Красна Поляна, Красний Луч, Міусінск, Степанівка.

До речі, перші факти зіткнення з підрозділами Російської Федерації, які діяли під виглядом бойовиків, мали місце вже на початку серпня під час боїв підрозділів 95 аеромобільної та 30 механізованої бригад в районі Красного Луча і Міусинська.

Підсумовуючи загальну обстановку, яка склалася на середину серпня, можливо стверджувати, що на той час вже були створені усі умови для повного блокування бойовиків в районах Горлівки, Алчевська, Стаханова, а також Луганська та Донецька і продовж місяця, тобто десь до 15 вересня, завершення їх ліквідації.

На той час підрозділи 95 аеромобільної та 30 механізованої бригад, які діяли від Шахтарська, кургану Саур-Могила у напрямку Красного Луча з одного боку, з’єднались з підрозділами 30 та 24 механізованих і 80 аеромобільної бригад, які діяли з Луганського аеродрому, районів Георгієвка, Лутугіно також у напрямку Красного Луча.

В цих умовах Збройні Сили, інші військові формування, задіяні до проведення операції, виконували завдання фактично всім своїм складом. Їх чисельність на той час була незначною і складала близько 27 – 28 тис. осіб.

Решта частин і підрозділів, а це до п’яти батальйонних тактичних груп від 24, 72 механізованих та 79 аеромобільної бригад, які в ніч з 6 на 7 серпня були виведенні з прикордонної смуги сектору “Д”, знаходилися на відновлені боєздатності або його завершували. При цьому, розрахункові терміни їх відновлення передбачалися на кінець серпня.

У цей період співвідношення сил і засобів Збройних Сил та незаконних збройних формувань, забезпечених та підтримуваних підрозділами збройних сил Російської Федерації, було близько один до одного.

Використання авіації було суттєво обмежено у зв’язку із застосуванням бойовиками засобів протиповітряної оборони, насамперед ПЗРК. Літаки та вертольоти були фактично нейтралізовані, при наймі ефективність їх застосування була низькою.

У зв’язку з постійними обстрілами позицій наших підрозділів російською артилерією та РСЗВ з території Російської Федерації, вогнева перевага була на боці противника.

Найбільш доцільним варіантом нейтралізації цієї переваги в умовах, що склалися, були рейдові дії, маневр підрозділів, закріплення на оборонних рубежах і позиціях з використанням стаціонарних промислових та господарчих споруд і об’єктів.

Таким прикладом можуть слугувати ,починаючи з 28 липня по 12 серпня рейдові дії 95 аеромобільної бригади в напрямку Дебальцеве – Шахтарськ – Саур-Могила – Степанівка – Красний Луч – Дебальцеве.

Для їх проведення в районі східніше Шахтарська підрозділами 25 повітрянодесантної бригади було створено плацдарм, який ними утримувався. Це дало змогу 95 бригаді безперешкодно здійснити рейд між Шахтарськом та Торезом.

В ході рейдових дій було:

захоплено стратегічно важливу висоту – курган Саур-Могилу, з якої на велику відстань простежувалася вся місцевість та противник здійснював корегування вогню артилерії;

зачищено та звільнено населений пункт Степанівку. Завдяки цьому нам вдалося завести батальйоні тактичні групи 51 та 30 механізованих бригад та блокувати Шахтарськ, Торез, Сніжне з півдня;

наведено переправу через р. Міус та виведено п’ять батальйонів зі складу 24, 72 та 79 бригад, які виконували завдання на державному кордоні на ділянці Дмитровка, Ізваріно та в подальшому були виведені в райони відновлення боєздатності;

перерізано автошлях між Красним Лучем та Антрацитом по якому здійснювалося постачання озброєння та боєприпасів бойовикам, та створені умови та виставлено блокпости підрозділами 30 та 72 бригад на загрозливих напрямках на рубежі Степанівка, Красний Луч.

завершення створення зовнішнього кола оточення противника та з’єднання з силами та засобами сектору “А”, які діяли на зустріч з півночі на південь у напрямку Лутугіно – Красний Луч.

Вінцем рейдових дій був вихід 95 бригади в вихідний район для проведення рейдових дій на ділянці від Красного Луча до Дебальцева в ході якого 95 бригада за дуже короткий проміжок часу пройшла до 60 км по тилам противника знищуючи на своєму шляху його комунікації.

Загалом протягом рейдових дій було пройдено понад 140 км.

Неодноразово, відповідними розпорядженнями Генерального штабу, штабу АТО визначалися завдання усім керівникам секторів, керівникам сил та засобів, які залучалися до проведення АТО щодо використання споруд і об’єктів (МТФ, ПТФ) у якості опорних пунктів або базових таборів.

Нажаль ці завдання не завжди виконувалися належним чином. Внаслідок недотримання вимог щодо обладнання опорних пунктів, піддавшись потужному вогневому впливу з боку підрозділів Російської Федерації 30 механізована бригада (без 1 та 2 батальйонних тактичних груп), а слідом за ними і частина сил 51 механізованої бригади та 7 рота 72 механізованої бригади в ніч з 13 на 14 серпня здійснили самовільний відхід із займаних позицій в районі кургану Саур-Могила, Степанівка, Григорівка.

Цей відхід, який за розповідями свідків, був некерований, хаотичний та фактично перетворився на втечу, призвів до утворення прогалини у лінії зовнішнього кола блокування, яка не могла контролюватися військами, що залишилися, та вогнем артилерії.

Більшість особового складу 30 бригади перебувала у панічному стані, відмовлялася виконувати будь-які накази та самостійно убула до базового табору, розташованого поблизу населеного пункту Мирне Запорізької області та пункту постійної дислокації (Новоград-Волинський).

В умовах, що склалися, дуже важко було забезпечити підтримку підрозділів, які знаходилися в районі кургану Саур-Могила і могли здійснювати корегування вогню артилерії.

Самовільний відхід підрозділів створив несприятливі умови та обумовив необхідність у стислі терміни здійснювати уточнення порядку управління військами в зоні проведення АТО.

У зв’язку з відсутністю можливостей здійснювати забезпечення та вогневу підтримку з південного напрямку, було прийнято рішення на поступове припинення виконання завдань підрозділами 30 механізованої бригади на визначених опорних пунктах та підпорядкування її (без одного батальйону) керівнику сектору “А”.

З відходом 7 роти 72 та зведеної батальйонної тактичної групи 51 механізованих бригад з займаних позицій в підпорядкуванні сектору “Д” фактично не залишилося сил і засобів, спроможних виконати увесь обсяг завдань, які на нього покладалися. Але, не зважаючи на ці труднощі, вживалися всі можливі заходи щодо стабілізації ситуації на цій ділянці лінії зіткнення в районі Степанівка, Марьїнка, західніше кургану Суар-Могила, Благодатне, Амвросіївка.

Для цього туди був направлений тактичний десант зі складу 25 повітрянодесантної бригади із завданнями контролю ситуації в районі Благодатне, а також декілька груп спеціального призначення та зведений підрозділ добровольців, чисельністю 100 осіб, зі складу 42 батальйону ТрО для посилення та надання допомоги нашим бійцям, очолюваних полковником Гордійчуком в районі кургану Саур-Могила. Зазначений підрозділ від 42 батальйону в подальшому виконував завдання по сприянню силам і засобам в районі Іловайська.

Але бойовики при підтримці далекобійної артилерії та систем залпового вогню збройних сил Російської Федерації, які діяли зі своєї території не перетинаючи державного кордону з Україною, продовжували наносити вогневе ураження по підрозділам в районах курган Саур-Могила, Петрівське, Амросієвка, Солнцеве.

24 серпня, після нанесення вогневого ураження з території Росії, залишив свої позиції 5 батальйон ТрО, який виконував завдання по посиленню ділянок державного кордону на рубежі Кутейніково, Макроєланчик шляхом виставлення блокпостів на загрозливих напрямках. Тим самим оголив правий фланг наших військ. Його особовий склад вдалося зупинити лише в Івано-Франківській області.

Враховуючи ситуацію, яка склалася на інших напрямках, а це не на користь бойовиків, Російською Федерацією було прийнято рішення на перетин державного кордону з Україною та введення своїх підрозділів. В прогалину, яка утворилася, і ринулися підрозділи збройних сил Російської Федерації. Вони перейшли кордон і не зустрічаючи спротиву з боку наших військ просунулися через Амросієвку та Кутейніко в напрямку Іловайська.

З метою стабілізації обстановки та утримання займаних позицій керівництвом АТО було прийнято рішення щодо направлення в зазначений район ротні тактичні групи 92 та 93 механізованих бригад, дві артилерійські батареї 55 артилерійської бригади, десант 95 аеромобільної бригади та третю батальйонну тактичну групу 72 механізованої бригади.

З приводу дій цих підрозділів було дуже багато спекуляцій. Але матеріали службових розслідувань, проведених, як то кажуть, по гарячих слідах, переконливо свідчать, що причини невиконання завдань, насамперед, полягали не в тому, що ці підрозділи були неспроможні виконати свої завдання а в тому, що неналежним чином здійснювалося управління ними, і саме головне – це їх небажання виконувати поставлені завдання.

Так, штабом АТО завдання для третьої батальйонної тактичної групи 72 механізованої бригади щодо виходу на визначені рубежі для зайняття оборони ставилися тричі. І жодного разу ці завдання не були виконані. У зв’язку з невиходом її у визначений район у встановлені терміни було суттєво обмежено можливості щодо виконання завдань нашими підрозділами в районі Іловайська.

В доповнення цьому до самовільного відходу зведеної батальйонної тактичної групи 51 механізованої бригади з кургану Саур-Могила з подальшою втечею батальйонної тактичної групи 30 механізованої бригади зі Степанівки додались нажаль, і це треба сказати, дії ротної тактичної групи 92 механізованої бригади, яка намагалася ухилитися від виконання завдань будь-якою ціною.

Аналогічна ситуація і по підрозділу 93 механізованої бригади, який висувався на допомогу підрозділам в районі кургану Саур-Могила, але так і не виконав поставлені завдання під усілякими приводами.

Коли одні підрозділи затягували під будь-яким приводом виконання визначених завдань, інші, в районі Іловайська, піддавалися масованим вогневим ударам противника.

Дві гаубичні артилерійські батареї 55 артилерійської бригади, які були направлені в район Старобешеве для підтримки Іловайського угруповання, не здійснили жодного пострілу і в наслідок відсутності маневру та тривалого знаходження на одному місці – були практично знищені противником. Незважаючи на це, для вогневої підтримки підрозділів та вогневого впливу на противника в розпорядженні штабу АТО залишалося достатньо сил і засобів.

Поряд із зазначеним, на перебіг подій в районі Іловайська також негативно вплинули й інші фактори, про які необхідно сказати окремо.

За досвідом усіх попередніх операцій, взяття під контроль важливих міст і населених пунктів здійснювалося зазвичай підрозділами Збройних Сил за підтримки підрозділів Національної гвардії.

Єдиний випадок, коли безпосередньо підрозділи Національної гвардії за підтримки добровольчих батальйонів, танкових підрозділів 17 танкової бригади та артилерії Збройних Сил проводили більш-менш успішні дії була Попасна. Під час бойових дій було виконано завдання щодо взяття під контроль цього населеного пункту та залізничного вузла.

Проте, виконання аналогічного завдання щодо взяття під контроль Первомайська так і не було виконано. Основна причина невиконання – низький рівень підготовки добровольчих батальйонів та їх неготовність до ведення наступальних дій при наявності активного опору з боку противника.

Теж сам стосується і Ясинуватої, де після успішних дій десантних підрозділів, взяття ними під контроль ключових об’єктів цього населеного пункту завдання щодо його подальшого утримання після відходу десантників підрозділами Національної гвардії так і не були виконані.

Окремо необхідно зупинитися на особливостях та відмінностях операції по звільненню Іловайська від інших операцій.

До складу сил і засобів, які залучалися до взяття під контроль Іловайська і ліквідації НЗФ, які в ньому знаходилися крім підрозділів Збройних Сил, були залучені сили і засоби Національної гвардії та добровольчих батальйонів.

Підрозділи Збройних Сил безпосередньо були включені до складу сил і засобів АТО. Вони перебували на обліку в штабі АТО. Їх можливо було оцінити, як з точки зору бойових можливостей, так і з точки зору перспектив застосування.

Добровольчі батальйони за цими параметрами оцінити було неможливо тому, що вони не входили до складу сил і засобів АТО. І хоча вони голосно називалися батальйонами, насправді це були підрозділи обсягом від декількох взводів до декількох рот загальною чисельністю від 80 до 150 чоловік, що за штатами Збройних Сил прирівнювалося до однієї механізованої роти. Вони не мали на озброєнні важкої техніки і постійно вимагали від Збройних Сил як підтримки бронею, так і вогнем.

Так, у звільненні Іловайська приймало участь шість добровольчих батальйонів загальною чисельністю аж 397 чоловік (б-н “Донбас” – 192 чол.,    б-н “Дніпро-1” – 78 чол., б-н “Світязь” – 23 чол., б-н “Миротворець” – 52 чол., б-н “Херсон” – 27 чол., б-н “Івано-Франківськ” – 25 чол.).

Рівень їх навченості як загальний, так і по управлінню приданими (підтримуючими) підрозділами був низький, і що саме головне – рівень дисципліни та організованості не сприяв ефективному виконанню завдань. Відсутність будь-якої підпорядкованості добровольчих батальйонів давало можливість окремим добробатам діяти на власний розсуд то з’являючись на полі бою, то виходячи з нього. При цьому, доцільність таких дій визначалася власними міркуваннями командирів цих підрозділів.

Від перших днів, бойові дії в районі Іловайська декілька разів відкладалися. Якщо бути точним, вони відкладалися протягом чотирьох днів. Основна причина полягала в тому, що сили і засоби які за узгодженням мали бути залучені до звільнення міста або не прибували своєчасно, або взагалі не прибували, або після прибуття через деякий час залишали свої позиції і поверталися в пункти постійної дислокації. Якщо не вести мову про залишення поля бою, або відверте дезертирство, така поведінка абсолютно не притаманна для Збройних Сил.

Це стосується добровольчих батальйонів “Шахтарськ” (в подальшому “Торнадо”) та “Азов”, які протягом 17-20 серпня входили не своєчасно, з запізненням, або відходили коли заманеться. Такі дії призводили до втрати ініціативи, давали можливість бойовикам нарощувати і посилювати свої угруповання в районі Іловайськ, перекидати туди додаткові сили з не атакованих ділянок. У цій ситуації, керівництво АТО було вимушене звертатися до Міністра внутрішніх справ щодо прийняття невідкладних заходів з упорядкування дій цих підрозділів шляхом направлення представників міністерства безпосередньо в район. Така неорганізованість призвела до переносу початку дій на п’ять днів.

Разом з цим, незаконні збройні формування, що підтримувалися росіянами в районі Успенка, Амросієвка, Кутєйнікове мали можливість нарощувати свої зусилля, забезпечувати засилання ДРГ в тил наших військ в умовах безпосереднього вогневого впливу з території Російської Федерації.

І навіть за таких складних умов західна частина Іловаська була взята під контроль підрозділами армійців та добровольчими батальйонами, які входили до Іловайського угруповання.

Поряд з цим, з втратою управління штабом сектору “Д”, відходом значної частини підпорядкованих сил і засобів, неможливістю виконувати весь обсяг завдань тими силами і засобами, що залишилися було прийнято рішення про розформування сектору “Д”. З півночі 24 серпня 2014 року відповідно до оперативної директиви штабу АТО керівником сектору “Б” було розпочато прийом в оперативне підпорядкування військових частин і підрозділів сектору “Д”.  Сили і засоби, які залишилися від сектора “Д” після його розформування та спроможні виконувати завдання були направлена на посилення підрозділів, що виконували завдання в Іловайську.

Сил і засобів, які втратили боєздатність і увійшли до складу сектора “Б” не давали можливості забезпечити стійкість оборони на рубежах та позиціях. Це стосується підрозділів 51, 28 механізованих бригад та ротної тактичної групи 93 механізованої бригади.

Незважаючи на складні умови в районі Іловайська керівництву АТО вдалося забезпечити оборону на Луганському та Донецькому напрямках, контроль території та нанесення вогневого ураження противнику.

Проте, завдання щодо взяття під контроль Іловайська виконати не вдавалося. Декілька разів добровольчі підрозділи заходили в населений пункт, а отримавши опір противника виходили. Це повторювалося декілька разів. А враховуючи тактику дій цих підрозділів, відсутність маневру сил і засобів про успіх не можливо було і говорити. Крім того, відсутність ефективного та єдиного керівництва серед добровольчих батальйонів призвело до розпорошення сил і засобів, а це втрата ініціативи, і як наслідок – невиконання визначених завдань.

Незрозумілим було і втручання у хід операції цивільних осіб. За деякими даними відмічався вплив на дії підрозділів таких осіб, як один з учасників довиборів у Верховну Раду у “славнозвісному” 205 виборчому окрузі та деяких інших діячів, які не мали ніякого відношення до проведення операції.

Водночас, незважаючи на всі труднощі, недисциплінованість, неорганізованість добровольчих батальйонів, таких як “Шахтарськ” та “Азов”, ведення бойових дій якими використовувалося більшою мірою для самореклами, нашим підрозділам вдалося утримати займані позиції.

З метою стабілізації обстановки, недопущення оточення підрозділів в районі Іловайська, третя батальйонна тактична група 72 механізованої бригади та 1 бригада оперативного призначення Національної гвардії повинні були вийти у визначені райони та перейти до оборони по рубежу Кутейнікове, Старобешеве, Комсомольське. Але ці завдання у повному обсязі так і не були виконані, що призвело до оголення правого флангу нашого угруповання.

Слід зазначити, що в районі Іловайська було зосереджено достатньо вогневих засобів для нанесення вогневого ураження противнику. І такий вогневий вплив здійснювався достатньо ефективно. Поряд з цим, Путін не міг допустити розгрому незаконних збройних формувань та втрати Іловайська. Керівництвом Російської Федерації було прийнято рішення щодо введення на територію України підрозділів повітрянодесантних військ, танкових підрозділів як на Луганському, так і на Донецькому напрямках.

Проникнення підрозділів, укомплектованих військовослужбовцями регулярних військ збройних сил Російської Федерації, на територію України розпочалося 15–16 липня 2014 року, коли під виглядом бойовиків незаконних збройних формувань до міст Краснодон та Луганськ прибуло до 300 російських військовослужбовців. Також вони були відмічені в районах Дьяково, Дмитрівка, Степанівка, Григорівка, Міусинськ. Зазначені військовослужбовці не мали документів та знаків розпізнавання збройних сил Російської Федерації. Крім того, зазначені особи позиціонували себе як представники армії так званих ЛНР і ДНР. Підтвердження зазначеної інформації було отримано у ході ведення боїв в районі Міусинська на початку серпня та захоплення у полон військовослужбовців збройних сил Російської Федерації.

Приховане вторгнення регулярних підрозділів збройних сил Російської Федерації на територію України розпочалося в ніч з 24 на 25 серпня 2014 року. Водночас, ця інформація була остаточно підтверджена лише 25 серпня у другій половині. У цей період на території України розпочали діяти у складі підрозділів різні частини російських військ, які також діяли без документів та розпізнавальних знаків, але не приховували своєї належності до збройних сил Російської Федерації.

Розвідувальна інформація щодо перетину державного кордону України колонами військової техніки збройних сил Російської Федерації надійшла від розвідувальних органів до штабу АТО на території Донецької та Луганської областей та Генерального штабу лише 25 серпня 2014 року. Остаточно це було підтверджено захопленням у полон російських військовослужбовців повітрянодесантних військ 26-27 серпня.

На той час, на територію України було введено до 7-8 батальйонних тактичних груп, з яких три БТГр діяли на Луганському напрямку і до чотирьох на Донецькому. З цього моменту співвідношення сил і засобів сторін змінилося на користь противника. Активна фаза боїв відбулася 25-26 серпня, але було зрозуміло, що в цих умовах підрозділи збройних сил Російської Федерації не можуть втягуватися у затяжні бої, оскільки це могло було використано міжнародною спільнотою і розцінюватися як факт агресії проти України. Тому, Російською Федерацією були застосовані дипломатичні шляхи щодо припинення бойових дій та ведення вогню.

Цю ситуацію ускладнювали події, які відбувалися на ділянці південніше Донецька. Заходи інформаційного впливу, інформаційні повідомлення ЗМІ спровокували підрозділи 51 механізованої бригади на залишення своїх позицій, що призвело до послаблення лівого флангу нашого угруповання та оточення Іловайського угруповання. Більше тисячі військовослужбовців відійшло за одну ніч. Це ускладнило виконання завдань підрозділами в районі Іловайська. Але контроль ситуації не втрачався.

З урахуванням кількісного складу сил і засобів угруповання в районі Іловайська для сковування угруповання противника, нанесення йому вогневого ураження та недопущення виходу у фланг і тил наших військ в районі Маріуполя керівництвом АТО на території Донецької та Луганської областей було прийнято рішення на продовження спеціальних дій в районі Іловайська.

В подальшому, враховуючи те, що обстріли з боку як бойовиків, так і підрозділів збройних сил Російської Федерації не припинялися, боєприпаси у наших підрозділів закінчувалися, а командири добровольчих батальйонів, не бажаючи вести бойові дії, в ультимативній формі вимагали негайного відходу, штабом АТО було розроблено замисел з деблокування угруповання сил і засобів сектору “Б”. Зазначеним замислом передбачалось для деблокування угруповання в районі Іловайська залучити 79 та 95 аеромобільні бригади, нанести ураження угрупованню військ (сил) збройних сил Російської Федерації та закінчити виконання спеціальних дій у районі Іловайська.

Але, у зв’язку з тим, що підрозділи (третя батальйонна тактична група 72 механізованої бригади), які прибули на посилення сектору “Б” не виконали завдання по захопленню і утриманню визначеного рубежу та затримкою підходів резерву 79 аеромобільної бригади, було прийняте рішення провести цю операцію протягом 1-2 вересня 2014 року. На той момент у резерві було до півтора аеромобільного батальйону.

Водночас, затримка в проведення операції по деблокуванню була пов’язана з різким загостренням обстановки у районі Луганська, де в наслідок вторгнення до трьох батальйонних тактичних груп збройних сил Російської Федерації створилася реальна загроза блокування наших військ в районі Лутугіно, Георгієвка та вихід в тил нашим угрупованням в районі Дебальцеве.

Водночас, ультимативні вимоги командирів добровольчих батальйонів на скоріший вихід та небажання ними вести бойові дії в оточенні, проведення спланованої операції з деблокування угруповання сил і засобів сектору “Б” в районі Іловайська не було реалізовано. В подальшому, 28 серпня керівником АТО на території Луганської та Донецької областей був наданий дозвіл на їх вихід в ніч з 28 на 29 серпня. В цій ситуації, Російська Федерація, не припиняючи вогневого впливу на наші війська в районі Іловайська, запропонувала їм припинити опір, здати зброю та військову техніку і вийти з оточення. Україна не могла піти на такі кроки. Було прийнято рішення щодо виведення армійських підрозділів та добровольчих батальйонів зі зброю та військовою технікою.

У зв’язку з цим, була досягнута наступна домовленість: насвітанку 29 серпня 2014 року після прибуття 2 одиниць БТР зі складу збройних сил Російської Федерації (один в Многопілля, другий – в Агрономічне) буде здійснено супровід за двома маршрутами, визначених нами колон наших підрозділів до рубежу Старобешево – Новоекатеринівка.

Після цього в населеному пункті Старобешево планувалося віддати двох полонених військовослужбовців повітрянодесантних військ та одного пораненого сержанта зі складу 8 мотострілецької бригади збройних сил Російської Федерації.

Близько шостої годині ранку 29 серпня до населеного пункту Многопілля прибув один БТР зі складу збройних сил Російської Федерації, де російським офіцером було повідомлено начальнику розвідки оперативного командування “Південь”, що умови виходу змінено і вони дозволять вихід підрозділів за одним маршрутом, який вони нам вкажуть та без зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки. На запитання: “В чому причина, що змінена домовленість?” – офіцер збройних сил Російської Федерації почав кудись телефонувати та відтягувати час по півгодини декілька раз.

Скориставшись цим підрозділи збройних сил Російської Федерації зайняли вигідні позиції та нанесли вогневе ураження, впритул розстрілюючи колони наших військ, які відходили з Іловайська. Російська Федерація знову довела, що усі домовленості та право війни не мають для неї ніякого значення.

Що стосується безпосередньо виходу або/чи прориву із “котла” то з точки зору теорії і практики воєнного мистецтва – це далеко не тотожні поняття. Якщо це було оточення – то його потрібно було проривати. Якщо були домовленості – то це називається вихід.

Так як виходив Святослав з оточення візантійцями біля Доростолу. Якщо це було оточення – то його потрібно було проривати і обирати найбільш безпечні напрямки виходу та здійснювати його у ночі по декількох маршрутах у відповідному бойовому порядку. На практиці цього не відбулося. Ми не хочемо вдаватися у подробиці, але свідків було достатньо не кажучи про організаційну складову питання.

Водночас, наші підрозділи, які діяли на інших ділянках, нанесли вогневе ураження противнику та зупинили його просування. Це дозволило стабілізувати обстановку на рубежі Маріуполь, Оленівка, Докучаївськ і не допустити оточення Маріуполя.

Резерви наших військ, які були на той час створені, були задіяні на інших найбільш загрозливих напрямках, а саме у секторі “С” в районі Дебальцеве та секторі “А” в районі Бахмутівки. Вихід противника на Маріуполь був лише одним з таких небезпечних напрямків. Ці стратегічні позиції залишилися під нашим контролем. Бої під Іловайськом та на інших напрямках зірвали плани Російської Федерації щодо широкого прориву і взяття під контроль стратегічних об’єктів.

Враховуючи ту складну ситуацію, а саме наявність на території Донецької та Луганської областей підрозділів збройних сил Російської Федерації, штабом АТО було прийнято рішення щодо зміни тактики ведення бойових дій. Наші підрозділи були перенацілені на проведення рейдових дій з метою порушення комунікацій противника та зриву подальшого їх просування. Таким прикладом можуть слугувати рейдові дії на території підконтрольній бойовикам підрозділів 79 та 95 аеромобільних бригад 2-5 вересня в районі Комсомольске, Тельманове, Новоазовське, Старолоспа. З метою введення противника в оману було сплановано та проведено ударно-пошукові та демонстраційні дії у визначених районах.

Так в ніч з 2 на 3 вересня, було здійснено марш 79 та 95 аеромобільних бригад з районів Краматорськ та Слов’янськ відповідно, у вихідні райони для проведення ударно-пошукових дій: 79 аеромобільної бригади в район Добропілля; 95 бригади – Березівка. Протягом 3 вересня штурмовими загонами цих бригад були проведені ударно-пошукові дії у визначених районах та зачищені такі населені пункти як Вугледар, Володимирівка, Благодатне, Новотроіцьке, Оленівка, Миколаївка, Докучаївськ та Новотроіцьке. Під час проведення цих дій було виявлення та знищено велику кількість бойовиків, озброєння та військової техніки. В подальшому, штурмові загони під покровом ночі зосередилися у вихідних районах для проведення демонстраційних дій (79 бригада – Привольє; 95 бригада – Миколаївка) де здійснили підготовку до їх проведення.

Починаючи приблизно з дев’ятої години ранку цими підрозділами були проведені демонстраційні дії в напрямку Волноваха – Маріуполь та у зворотному напрямку. Після їх проведення штурмові загони 79, 95 аеромобільних бригад до кінця дня зосередилися у вихідних районах для проведення 5 вересня рейдових дій: 79 бригада – Привольє; 95 бригада – Гранітне. Для сприяння діям 79 та 95 аеромобільних бригад в ході рейдових дій було сплановано проведення пошуково-ударних дій в напрямку Маріуполь – Новоазовськ підрозділів 23 батальйону ТрО при підтримці другої батальйонної тактичної групи 17 танкової бригади та дій підрозділів 1бригади оперативного призначення Національної гвардії по зачистці Тельманове з району Гранітне.

З ранку 5 вересня, використовуючи результати вогневого ураження, при підтримці артилерії загальної та безпосередньої підтримки, штурмові загони 79, 95 аеромобільних бригад здійснили перехід річки Кальміус та приступити до рейдових дій за двома маршрутами. Одночасно підрозділи 23 батальйону ТрО у взаємодії з танковою ротою другої батальйонної тактичної групи 17 танкової бригади та підрозділами Національної гвардії розпочали ударно-пошукові дії в напрямку Маріуполь – Новоазовськ.

В ході рейдових дій штурмовими загонами 79 та 95 аеромобільних бригад у взаємодії з підрозділами Національної гвардії було нанесено вогневе ураження НЗФ і підрозділам збройних сил Російської Федерації та порушено їх комунікації. Здійснено зачистку Тельманове від бойовиків та знищено значну кількість бойовиків та зброї. Противник намагався нанести вогневе ураження по підрозділам, які здійснювали рейдові дії, але умілі дії командирів бригад, які особисто приймали участь та управляли діями свої підлеглих, дозволили практично виконати завдання без втрат.

Водночас, рішення, яке було прийняте на вищому рівні щодо припинення вогню з 16.00 5 вересня не дало змого нашим підрозділам до кінця виконати завдання в ході рейдових дій, а саме просунутися в напрямку Новоазовська та здійснити його зачистку. На виконання цього рішення штурмові загони 79 та 95 аеромобільних бригад були виведені через річку Кальміус у вихідні райони для проведення рейдових дій.

Крім того, під час проведення рейдових дій по противнику в районах Іловайськ, Кутейнікове, Старобешево було нанесено потужне вогневе ураження в ході якого він поніс значні втрати як в особовому складі, так і у озброєнні та військової техніці.

Проведені рейдові дії довели те, що у складі сил та засобів, які залучалися до проведення АТО, був достатній резерв, спроможний нанести ураження противнику, зірвати його плани щодо оточення Маріуполя та взяття його під контроль. Але потрібний був час щоб ці сили зосередити у визначеному місці та у визначений час.

В тих складних умовах, коли не зрозуміло хто свій, хто чужий, коли на млин ворога ллють воду свої ж, коли вкрай важко здійснювалося комплектування та забезпечення військ, коли противник проводив потужний інформаційно-психологічний вплив дуже складно було командирам і начальникам усіх рівнів.

Проте, вони не втратили управління військами, які зупинили ворога і не допустили поширення конфлікту на інші регіони держави тому вони заслуговують що найменше на подяку, навіть, якщо і були якісь недоліки. Але ситуація, коли власні ЗМІ періодично вдаються до провокацій, паплюження, підриву авторитету керівного складу Збройних Сил є неприпустимою.

Так що ж воно таке “Іловайський котел”?. Це не більш ніж нав’язаний російськими засобами масової інформації штамп. Чим реальність відрізняється від її віртуального спотворення пропагандою противника – емоційним навантаженням і підміною понять, увагою до моментів, вирваних з контексту. Чому так відбувається у випадку з висвітленням розвитку обстановки та перебігу подій в районі Іловайська?

В той самий час не менш драматичні, а з оперативної точки зору більш важливі події відбувалися в районі Луганського аеродрому та прилеглих населених пунктах (Лутугіно, Георгіївка, Дебальцеве). Їх наслідок міг бути іншим, гіршим для нас. Проте, положення на Луганському напрямку вдалося стабілізувати незважаючи на відхід з аеродрому та деяких інших районів.

По ці героїчні події ніхто в ЗМІ не згадує. Не знають і про хитку ситуацію в районі Дебальцеве. Там теж були наміри і спроби відійти з займаних рубежів і позицій. А не знали тому, що військові, на відміну від деяких добровольчих батальйонів, не роблять собі реклами і не поширюють чутки та панічні настрої в соціальних мережах.

Як бачимо, ці події залишаються поза увагою спільноти, ЗМІ і так званих “експертів” у царині стратегії та “майстрів” політичних інтриг. Так, чому такий резонанс навколо подій у менш важливому в оперативному значенні Іловайську? Відповідь очевидна. Тому, що там були добровольчі батальйони з притаманною показушною бровадою, коли все добре і дикою істерією “про зраду”, “про те, що все пропало”, коли стає складно.

Це послання, підхоплене, розкручене та поширене усіма “небайдужими”, розтиражоване ЗМІ, у тому числі і російськими дякуючи Інтернету, було одним з найбільш вдалих інформаційно-психологічних ударів Російської Федерації. Доморощені “фахівці” різних мастей активно підхопили і бездумно розкрутили це послання, не дивлячись у корінь, не усвідомлюючи причинно-наслідкових зв’язків.

Тези, розкручені російською пропагандою, прості і зрозумілі для пересічного українця. Якщо “котел” – то поразка, якщо поразка – то хто винний? Антитеза – добровольчі батальйони “рятівники”, вони здатні тільки перемагати. Якщо поразка – то “злив і зрада”. Відтак, шукаймо винних.

Російська пропаганда спрацювала успішно і кількість дезертирств тому підтвердження. Бо це спровокувало ефект доміно. Прикладів більш ніж достатньо, але боляче про них згадувати. Але ніхто з тих “правдолюбців” про дезертирство не згадує, не ставить запитань, не дає коментарів. Бо соромно, бо незручно …, бо це не про нас …, це випадково. А про Іловайськ – “це зрада”. Згадайте Берестечко та й інші подібні битви минулого. Це ми любимо, бо самобичування – це по нашому.

А чи могло бути під Іловайськом інакше? Могло. А що для цього було потрібно? Насамперед, дисципліна, організованість і навченість. І хоча б якесь розуміння про такі прості поняття в теорії і практиці застосування військ як введення в оману, приховування дій, маніпулювання свідомістю, протидія розвідці противника і нарешті цензура, якщо мова йде про війну. Нічого цього не було дотримано з одного боку завдяки ґвалту в соціальних і мобільних мережах, з іншого – потужному впливу пропаганди Російської Федерації.

З військової точки зору в таких умовах проведення операції не те, що не мають шансу на успіх, їх краще не проводити взагалі. А якщо проводити, то крім звитяги (можливо) і патріотизму (напевно) добровольчих батальйонів потрібно набагато більше чеснот, насамперед суто військово-професійних.

Партизанські методи, прийнятні для повстання, не ефективні для ведення наступальних операцій та штурмових дій. Тому, скромніше треба бути, не слід вдавати бажане за дійсне, треба багато вчитися військовій справі “настоящим образом”. Ради не буде, коли кожен “боєць” такого батальйону вважає, що має “маршальський” жезл в своїх руках, в кращому випадку – він у нього за плечима, у рюкзаку. Реалії війни дещо ширше і складніше рафінованої уяви такого “полководця”. Правда полягає в тому, що дилетанти говорять про стратегію, а генерали про тил, про підготовку і резерви.

А щодо “Іловайського котла” – то не було б там добровольчих батальйонів, то не було б такого результату (можливо) і не було б усієї цієї істерії з перекручуванням фактів, як немає цього стосовно Зеленопілля, виходу з прикордонної смуги шести батальйонних тактичних груп Збройних Сил та Державної прикордонної служби в ніч з 6 на 7 серпня, подій в районі Луганського аеродрому та багатьох інших місцях.

А якщо обернутися до історії, то Іловайськ не є аналогом Берестечку. Тоді зрадили (скоріш за все) татари, не вдаючись в суть замислу та перебігу битви. В Іловайську зрадили самих себе. Коли “гетьманів” більше ніж війська, коли кожен робить на свій розсуд, не зважаючи добре це, чи погано. Коли самих себе і своїх же паплюжать, провокують, підштовхують до дезертирства, поширюють паніку. І не треба ні на кого ображатися, бо це криза, коріння якої в нашій історії. Коли замість закріплення успіху, єднання за для його розвитку починають шукати винних, намагаються зводити рахунки на всіх щаблях влади і в суспільстві і в армії.

Нажаль Іловайськ не навчив нічому. Істерія навколо Дебальцевого стала тому підтвердження. А генератори “котла, зради” були ті ж самі, що і в Іловайську. І такі підходи продовжуються по цей день. То, чого ми прагнемо?

Правий сектор, як наприклад, лякає батальйонами (яких насправді немає, бо батальйон це 500 а не 50 осіб), які начебто підуть на Київ. Кого і чим ці недолугі сліпці лякають і на що провокують. Поцікавтеся у військових, скільки батальйонів в Збройних Силах і що вони вам скажуть у відповідь. Де вони (патріоти “ПС”) і скільки їх у Збройних Силах, Національній гвардії, …. Чому не йдуть до строю, чого уникають – дисципліни, контролю. Напевно, що анархія і махновщина ближче до душі та і приховувати є що. Протягом шести черг мобілізації так і не знайшли собі місця у лавах військових формувань, передбачених законом. А пішли б, мабуть і план мобілізації виконали б більше ніж на 100%. Принаймні чисельність, яка неодноразово наводилася, у тому числі і російською пропагандою, була дуже “вражаючою”. “Санкюлоти революції” вгомоніться. Де ваш “Робеспєр”? Згадайте, чим усе закінчилося.

Але це не ті підходи, які дозволяють відстоювати державу і забезпечувати її сталий розвиток. Запитайте, скільки добровольців в Збройних Силах. Їх набагато більше ніж у в усіх “добровольчих батальйонах” разом взятих.

Все має свою ціну, за все треба платити, за незалежність насамперед. А Іловайськ – це, насамперед, наша одвічна біда, причина якої полягає у відсутності єдності в думках і діях.

Але ціна того варта. Росія, в особі Путіна, не так бачила результати “гібридної війни”. І якщо наші війська сьогодні біля Луганська, Донецька, а не їхні біля Києва, то це свідчить більше про успіх ніж поразку. Остання була б у разі проходження лінії зіткнення по річці Дніпро або ще західніше.

Проте, невгамовна “диванна сотня” і “майстри” політичних інтриг ніяк не заспокояться. Згадайте бойові зіткнення в районі Марьїнки, заміну (ротацію) військ в районі Маріуполя, Щастя. Знову реакція на кшталт “караул, рятуйте”. Один бувший комбат і “компанія” закликають до позачергового засідання Верховної Ради України, розробляють проекти постанов з питань, які не належать до сфери її повноважень.

Мабуть нашому противнику не зрозумілі наші наміри і дії. Так давайте у Верховній Раді йому про це розповімо та ще й у постанові пропишемо, щоб всі знали, що, коли і як будемо робити на фронті. Проте, бувший комбат є піарщік і провокатор відомий, але й багато інших роблять так само замість того, щоб займатися своєю справою.

Сподіваємося, що наведена ретроспектива минулорічних подій дасть можливість небайдужим людям і дійсним патріотам по іншому подивитися на події, що відбувалися в Іловайську і відбуваються сьогодні, як на Сході України, так і у державі в цілому.