Про те, як народжуються скандали
Недавно читав про одеського лікаря. Йому – 76, а пацієнтки звуть його з ніжністю і любов’ю – Йося. Так, звичайно, позаочі. А при зустрічі – з повагою і навіть трепетом - Йосип Семенович. Він – гінеколог, дотепний, веселий і хуліганистий. У нього не тільки талант медика, а й не менший – гумориста і жартівника.
- Вагітна, що приймали?
- З таблеток?
- Ні, з алкоголю.
Це один з діалогів Зільбермана. Смачно! Шуткувати він мастак. Але не стільки за це його поважають. Більше - за те, що сотні і тисячі жінок врятував від безпліддя, подарував щастя материнства. До нього, як до Бога, їздили і їздять з колишнього СРСР та з-за кордону. Йосипа Семеновича запрошували на роботу в престижні клініки США, Франції, Ізраїлю. Але він – нікуди зі своєї поліклініки, що на Молдаванці. Лікар Зільберман бува відмахується:
- Що ви мені дякуєте за вагітність? Богу дякуйте!
Йосип Семенович розмовляє російською, коли треба перейде на українську, мабуть, знає ідиш, носить велику зірку Давида і щодня допомагає людям. По телефону дорогою додому або в синагогу повідомляє:
- Якщо все на світі буде нормально, то завтра о 10-00 я в консультації. Ша, не реви, хто сказав що ти безплідна? Хто-хто? Господь Бог? Ні? А хто? А-а-а – професор? Дурниця. Приходь завтра.
От такий-то колоритний одесит. Але сьогодні не він наш герой. У нас – героїня, авторка хвилюючих, сповнених драматизму і навіть трагедійності творів про незламних мурашів, про звіряток-друзяток, бджілок і зайчиків, драконів і хом’ячків. Дехто, незалежно від віку, їх не читав. Хтось і за великі гроші читати не буде. Бо що таке казка? Це – добро, любо’в, гуманність. Якщо хочете, Божа ласка. Зрештою, все те, що перемагає зло. І спробуй скажи дитині, що ця мила тітонька, яка у книжечках так щебече-цвірінькає про комах і пташенят може безсоромно і цинічно принизити і образити людину. Бо вважає себе великим цабе, котру сам Всевишній уповноважив наводити порядок на цій грішній землі.
«Подвиги» казкарки хоч на гранітних або мармурових скрижалях карбуй, хоч в історичні літописи занотовуй. Як пам'ятники ідіотству і дикості. Та дівчина, касирка магазину, напевне не може і до сьогодні оговтатися. Це ж треба: ніхто і ніколи, хоча тисячі людей щодня обслуговує, а тут тобі – раз і маєш: жменя мідяків – прямо межи очі. Жбурнули зі злістю, ненавистю. А на вигляд покупчиня – інтелігентна дамочка. Хто б міг подумати, що така психована, і російська мова касирки спровокує просто «індо-пакистанський інцидент».
Це був для казкарки старт. Високий старт. Раптом про неї заговорили. Для одних – героїня, борчиня, Жанна Д’Арк. А для декого – звичайна скандалістка і провокаторка. Після касирки дісталося… рибкам, що на стінах Охматдиту. Хто посмів їм, горопашним, компрометуючі імена дати – усілякі Прасков’ї, Пелагеї, Матільди. Художниця-волонтерка? Та вона, бідолашна, наслухалася стільки від казкарки, наче не святу справу зробила, а крамолу вчинила.
Казкарка наступає усіма фронтами. Весь час на вістрі атак. Заговорив таксист російською – гуляй, Вася. Знайдемо «свого». Спробували щось євреї заперечити панянці – відшмагала з насолодою фрау Кох: «Не плутайтесь у нас під ногами. Ми будуємо українську Україну».
Ті знічено поцікавилися: «Невже новий рейх?»
Письменниця і справді не жартує. Жіночка вона хвацька, серйозна, компромісів не визнає. Вразити може і вчинком, і словом. Чого їй не втямки, то просто по-єзуїтському і дуже тактовно цікавиться (добре, що дітлахи її сторінку на ФБ не читають): «Ну чому Верховна Рада все робить через дупу? Зробіть уже нарешті по-людськи, а не через задницю» (пост від 11 вересня ц.р.) Дуже файно написано! Патріотично! Феєрично! Казково! От скільки всіляких синонімів для одного місця знає письменниця. Що тут додати: рука тверда і образи витають у творчій голові.
Це осіннє. А влітку, 18 серпня, інша цікава придибенція описана в ФБ. Мама письменниці обстежувалась у військовому госпіталі. Платно. Бо є така послуга. І розповіла доні про спілкування з військовими дідусями, які служили в Росії (чомусь в оригіналі Росія з маленької літери, а Німеччина – з великої). І мама «взахльоб» розповідала, які дідусі розумні і патріотичні. Ще б пак. «Дідусики» геніальні висновки зробили: «Ніколи не будуть нам росіяни братами. Вони завжди були ворогами. Завжди за першої ж нагоди встромляли ножа в спину. Це орда, яка все знищує на своєму шляху».
Слова колишніх офіцерів, які помоталися по Уралах і Сибірах, для матері, котра обстежувалась, спричинили цілий «взахльоб». І дочка, необстежена, теж «в захльобі»: вороги, ножі, орда, підступність, ницість. І вся ця зловісна лабуда, схожа на маячню, – про цілий народ, про десятки мільйонів людей. Як вам цей розмах і масштаб! Їй би не казочками бавитися, а розлогі полотна епічних романів писати. Тем – до біса. Наприклад, про те, як на думку письменниці, євреї влаштували голодомор, згодом поведуть українців до Бабиного Яру, а останніми роками просто вештаються під ногами так, що, чого доброго, зашпортнутися можна і будівництво держави занапастити. А про заклятих і споконвічних ворогів росіян відставні радянські офіцери слово замовили і животрепетну тему підкинули.
… Як Вам живеться-можеться у славній Одесі, добрий лікар Зільберман? Поясніть, будь-ласка, що буде, коли ненароком (в житті будь-що трапляється) до Вас звернеться казкарка Лариса Ніцой з вадою у дорогоцінному організмі? Та й нагримає на Вас по-культурному, мовляв, вимагаю спілкування тільки українською. Вам, здогадуюся, не важко перейти на державну. Але з примусу? Через коліно? По-жлобськи? Що б Ви сказали? Напевне, всього три слова: «Голови не лікую». А якщо читали письменника Сергія Жадана, то процитували б і його: «Любити Україну можна і російською мовою». Додам від себе: будь-якою мовою. Головне – любити!
Але як все-таки, цікаво, бути з хворими? Лікувати? Але спершу, кажете, треба обстежити. Порядок є порядок. Лікар Зільберман, як і кожний професіонал, його дотримується. Це всілякі шлепери, як казав один з незабутніх президентів, можуть навіть найкращу справ спаскудити і тільки нашкодити.
Борис Колов
м.Вінниця
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.