Голодні ігри

Глава фракції «Самопоміч» Березюк оголосив голодування через львівське сміття.

Здавалося б, оголосив і оголосив. Голодування в лікувальних цілях, чому б і ні. Ця тема в принципі не була б гідна нашої з вами розмови, якби вона не представляла собою глобальну проблему.

З одного боку, оголосивши голодування, Березюк ідейно неправий. Він сам заганяє партію в нішу регіональну і вузьку, туди, де сміття і машини на литовських номерах. З іншого боку, таким чином ми на конкретному прикладі можемо оцінити несистемність органів влади.

Давайте дистанціюємося від Березюка і розглянемо проблему ширше. Є виборець - у Львові або в Сумах. Цей виборець призначив до Верховної Ради свого представника. І не так важливо, яким чином політик стає народним депутатом - за списками партії або по округах. Важливо, що городяни або селяни вважають людину умовно своєю, делегують наверх, щоб вона вирішувала їхні проблеми.

Що ж відбувається на практиці? У парламенті припадають пилом десятки тисяч ініціатив, в тому числі і по львівському сміттю. І дарма, що велика частина з них - лобістські або не від великого розуму. Спікер Парубій в будь-якому випадку ставить на голосування тільки те, що повинно прийматися в режимі «тут і зараз». І тільки те, за що спонсори готові віддячити, завдяки чому можна наставити собі галочок.

На виході в розумінні українців Верховна Рада в принципі перестає бути державним інститутом. Люди розчаровуються. А тому відсоток тих, хто готовий піти на вибори і проголосувати хоч за кого-небудь, неухильно знижується.

Як я бачу вирішення цієї проблеми?

По-перше, якщо керівництво країни впроваджує нові формати взаємодії з громадянами, наприклад, ті ж петиції, то це повинно працювати, а не «аби було». Автори справді значущих звернень до президента повинні включатися в робочу групу. Проблематика повинна опрацьовуватися, а хвилююче людей питання - вирішуватися.

По-друге, якщо у Верховну Раду можна обиратися за мажоритарною системою, тобто представляючи конкретний населений пункт або пункти, то логічно, якби був встановлений якийсь відсоток для прийняття «місцевих» законопроектів. Наприклад, 35% робочого часу парламент повинен витрачати на прийняття документів, що стосуються конкретної області нашої країни. Встановлюючи жорсткі рамки самому собі, думаючи стратегічно і глобально - таким чином вибудовується системність - плацдарм для захисту інтересів українців.