В Україні розвелося багато спеціалістів "вузького профілю широкого захвату".

Вони нічого не розуміють в економіці і виробництві, зате знають як зробити гарну картинку відбілити, возкресити і на плечах колосів з глиняними ногами повернути до влади партії політичних банкрутів.

Проаналізувавши попередню діяльність кандидата, не важко зпрогнозувати його подальші кроки і взнати хто буде затверджувати плани – вузьке коло людей, чи суспільство загалом.

Головна проблема не в тому, чи потрібні планування і контроль, а передусім у тому, хто буде затверджувати плани – вузьке коло людей, чи суспільство загалом. Б.Селігмен.

 Частина кандидатів в президенти свого часу були прем’єрами, міністрами, губернаторами, головами НБУ…І проаналізувавши їх попередню діяльність не важко зпрогнозувати їх подальші кроки. Не важко зпрогнозувати, які акценти вони будуть розставляти при реформуванні країни, при виборі моделі економіки. Це будуть кроки зорієнтовані на широкі верстви населення з домінуванням колективної власності з принципами самоуправління і захисту працівників, чи країною й далі буде керувати вузьке коло людей. Ще гірше коли владу захочуть використати для помсти, перерозподілу власності і власного збагачення. Тому бажано щоб виборча компанія не проходила в форматі дурак - сам дурак.

 Звичайно, потрібно провести територіально-адміністративну реформу, навести лад з судами і силовиками, захистити малозабезпечені верстви населення і лише тоді запрацюють механізми самоуправління економікою. Найефективнішою буде власноручно “вирощена” економічна модель, а не нав’язана зовні. Це зумовлено багатьма факторами, зокрема, наявними ресурси: людський потенціал, наявні технології (перспективні галузі виробництва), земля, надра, сусіди і вектор інтеграції. На заході переконалися, що трудова колективна власність – найефективніша форма власності і тому будують народну економіку, а переважна більшість українців з ціних паперів тримала в руках лише ваучер. Англійський економіст А.Пігу стверджував, що “трансферт доходу від багатих до бідних збільшить сукупний добробут, оскільки сума задоволення останніх зростає більше, ніж зменшується задоволення перших”.

 В 1991 по інерції працювала ще радянська економіка. Л.Кравчуку було не до економіки, політики тоді займалися лише політикою і майже не звертали уваги на економіку. Його економічні реформи запам’яталися славнозвісною кравчучкою. Можливо, саме тому дуже швидко владу в свої руки взяли червоні директори на чолі Л.Кучмою, який в 1992 майже рік був прем’єром.

  Після розвалу союзу на території суверенної України залишилося майже 30% ВПК СРСР, 60% промисловості України були зорієнтовані на союзний ВПК, на цих підприємствах прцюало 40% українців. І не дивно, що після ейфорії відокремлення, суверенну Україну очолив саме Л.Д.Кучма. Після розвалу союзу частина продукції українського ВПК стала нікому не потрібною. Частина цих підприємств зуміла переорієнтуватися, а інші поступово “вмирали”. Тому однією з причин розвалу економіки і падіння рівня житя був нікому непотрібнй ВПК. Л.Д.Кучма був виробничником, але це було специфічне виробництво. На ВПК в союзі грошей не жаліли (це одна з причин розвалу союзу) і це виробництво було далеким не лише від ринкової, а й від планової економіки…

”Справедливий розподіл майна” - приватизація теж не зробили пересічного українця заможнішим. Збагатилися на цьому вузьке коло осіб.  При Л.Кучмі прем’єрами були Ющенко, Янукович і навіть Азаров 19 днів. Наступників Л.Кучми небезпідставно називали його ”політичними дітьми”, а вибудована вертикаль значною мірою і досі ними керується.

 Саме при Л.Кучмі був сформований середній клас, який в 2004 створив критичну масу і почав вимагати не лише розширення економічних свобод, а й зміни системи влади. Вже тоді економічна і політична системи зробили сильний крен в сторону монополістичного капіталу (олігархів) і командно-адміністративної системи. В 2006 вони взяли реванш і розпочався швидкий відкат: війна з середнім класом і закручування гайок, яке почало турбувати навіть частину олігархів. Усі 22 роки державні і недержавні корпорації і установи намагалися ввірвати собі кусок ЗАТ Україна, а боротьба державаних монополій (залізниця) і силовиків (прокуратура і міліція) за владу стала типовою для всієї країни. В цих структурах працює менше 1% жителів країни, а вони монополізували значну частину влади в країні.

 Таку модель вибудував Л.Кучма, будував країну він по аналогії з підприємством ВПК директором, якого він і був. Він, як і Корольов все життя прожив і пропрацював в такому трудовому напівлагері і вважав це нормою. Але будуючи видно наробив помилок і в результаті його “політичні діти” спочатку подвинули його, а тоді ледве не перетворили його завод на тюрму, в яку він і сам ледве не потрапив.

Віктор Андрійович - талановитий фінансист і один з найкращих керівників НБУ. Гривня дуже часто трималася лише на його чесному слові і таланті. Він був першим успішним премєром-реформатором, але як показало його президенство значна доля успіху його реформ належить Л.Кучмі. Це була успішна співпраця виробничника старої закалки - Кучми і фінансиста-реформатора Ющенка. Для президенства Ющенку не вистачало рішучості, а отруєння остаточно зламало його і він попав під вплив не зовсім порядних людей. Він і сам визнавав, що кожен третій в його команді був повязаний з криміналітетом і закінчилося це все численим корупційними скандалами. Його президентство запам’яталося міжосібними війнами за посади на всіх рівнях: прем’єра, голови НБУ, губернаторів… Доречі, саме тоді за одну ніч долар обвалився з 5 до 8 гривень. І кажуть, що дехто на цьому добре заробив. В.Ющенку, як Л.Кравчуку було не до економіки, він зосередивсяна більш “високих матеріях”, а економіку віддав на відкуп “любим друзям”. Він збирав олігархів за круглим столом, а після одного з таких столів, хтось сказав: я думав влада слабка, а виявилося вона взагалі відсутня.

Його наступник був протилежністю Віктора Андрійовича. Діалог з бізнесменами в нього був “специфічним”, ”співпраця взаємовигідною”, а вільнодумство Віктор Федорович ”недолюблював”. Економікою в донецьких завідував гірничий інженер - М.Я.Азаров. Керуючи країною він задіяв весь свій досвід розбудови напівсировинної економіки Донбасу. Весь його потенціал був зосереджений на співпраці з близькою і зрозумілою йому Росією. З західними регіонами регіонали втратили надію домовитися і лише справно виділяли дотації. Високотехнологічні галузі вони теж обділялися увагою. Керівництво регіоналів вони не цікавили, через неможливість отримати швидкі прибутки. Інша справа вугільна промисловість, металургія, енергетика, торгівля газом. На цьому вони зналися і ці галузі без виликих затрат дозволяли стабільно отримувати швидкі гроші і надприбутки. Є в цьому і позитив, донецькі зміцнили енергетичну незалежність країни, але як і усі попередники нічого не зробили для диверсифікації збуту продукції промислових підприємств сходу.

Я не розумію чому за 22 роки не вирішили проблему з підприємствами, які випускають продукцію лише на експорт в Росію і не змогли диверсифікувати виробництво. В США існує норма (30%), яка обмежує експорт продукції в одну країну. А в нас є міста в яких 80% жителів працює на одному підприємстві і 80% своєї продукції експортують в Росію. Потрібно було або стимулювати диверсифікацію, збільшенням платежів в фонди страхування на випадок безробіття, (для початку встановивши межу хоча б в 50%), або створювати спільні підприємства, за умови збереження росіянами обємів замовлень і робочих місць.

Після невдалої спроби нав’язати Заходу свої умови, В.Янукович спробував поспішно розвернути країну на схід і схоже планував будувати китайську модель економіки. Якщо західна модель базується на демократії і максимальній прозорості, то китайська опирається на працьовитість китайців. І з першим і з другим були проблеми, а фінал цієї історії ми знаємо.

Майже вся державна власність поступово перейшла в руки ФПГ, але характер власності і досі залишається феодальним. В 2004 середній клас спробував все змінити, але після майдану люди усунулися від відповідальності і всю владу віддали в руки політиків. Закінчилося це новим майданом. Тепер головне не повторити помилок 2004 року.

Дивним чином, але крах донецьких співпав зі спробою використати ВПК для вирішення своїх політичних і фінансових проблем. В результаті маємо загострення воєного протистояння, яке зпровокує гонку озброєнь у всьому світі. Не важко здогадатися хто від цього виграє.

Бородьба за владу між донецькими і дніпропетровськими розпочалася ще в 90-х. В союзі на першому місці була обороноздатність і з тих далеких часів заправляли дніпропетровські червоні директори, зі своїми ракетами і підприємствами ВПК. Але коли на перше місце вийшла проблема енергоресурсів, приватизувавши шахти владу захопили донецькі, зі своїм вугіллям. Цьому передував довгий період дуже жорсткого протистояння, наслідки якого ми спостерігали у вигляді судового процесу над Ю.Тимошенко. Одні хотіли з країни зробити підприємство ВПК за колючим дротом, а інші хотіли загнати всіх в шахти до мартен, хтось може перетворити країну на базар.

P.S. На київському майдані дорогою ціною вдалося розрубати вузол Донецько-Дніпропетровського протистояння. Нажаль в Україні розвелося багато "спеціалістів вузького профілю широкого захвату". Руками силовиків і сіддів вони правили при попередниках перехватили ініціативу і вже встигли знову підмяти їх під себе, і взяти ситуацію під свій контроль. Це стосується різного роду спеціалістів, які вміють лише маніпулювати людьми і не хочуть їх чути. Вони нічого не розуміють в економіці і виробництві, зате знають як зробити гарну картинку, відбілити, возкресити і повернути до влади партії політичних банкрутів. Для цього потрібно розкрутити кандидата, прищепити його до такої ж новоствореної політичної партії, яка відчуває страшний кадровий голод і не могла знайти достойні кандидатури на посади губернаторів по виділеним коаліцією квотам. А команду любих друзів до кінця виборів сховати в засаді, але й на це не вистачає розуму і спеціалісти без дипломів вже полізли очолювати виборчі штаби. Чого гріха таїти і нинішній провладній коаліції з багатьох політичних сил не вистачає професіоналів і в їх попередників (з 1,5 млн. членів ПР) відчувався кадровий голод (всі знають анекдот про полювання на донецьких бомжів). За пятибальною шкалою команда попередників і нинішня команда на чолі з тимчасовим урядом працювали і працюють лише задовільно, а не добре (в нинішній ситуції потрібно працювати на відмінно), а окремо жоден з нинішніх кандидатів, опираючись лише на свої партії не збере навіть такої команди. Якщо зібрати професіоналів, які погодяться чесно працювати з усіх політичних сил і за їх межами тоді вдасться зформувати команду, яка зможе відповідати на виклики, які стоять перед країною. А якщо всіх зіштовхнути і цей потенціал розколоти, то країна стане легкою здобичю і жертвою експансії зовнішніх сил (не виключаю, що дехто втілює саме цей план). Без децентралізації створити потужну команду і вибудувати міцну вертикаль влади не вдасться.

Проте приватизувавши бренд майдану, а з ним і істину в останній інстанції, спираючись на рейтинг цього розпіареного колоса на глиняних ногах вистачає тупості і нахабства ставити ультиматуми опонентам і вимагати зняти свою кандидатуру. Цей прорахунок декому може обернутися грандіозним провалом. Майдан, як явище не можливо приватизувати, законсервувати і обмежити границями Києва. Донбас, як і усі інші регіони мають право на свій майдан, на свою істину і відстоювання прав у рамках закону.

Деякі хронічні хвороби без негайного "хірургічного втручання" неможливо зупинити. Силовики добре справилися з відновленням керованості очолюваних ними структур. Зупинили (часто безпідставний) тиск на ці структури, який просто паралізував роботу правоохоронних органів. Не кожен зможе піти проти системи і очолити її очищення. Можливо саме тому затягували з об’єктивним розслідуванням подій на майдані, а коли під тиском розпочали, то розлючений майдан вже хотів не об’єктивного розслідування, а “крові” у вигляді негайного покарання. На кожному етапі розвитку організації потрібен певний тип керівника. Не кожен зможе плавно перейти від боротьби з попередньою владою до відновлення роботи силових структур і стабілізації ситуації в країні, а в подальшому до діалогу з застосуванням не лише “кнута”, а й пряника з такими ж протистувальниками, але з іншого боку барикад. Якщо людина вміє працювати не лише зі зброєю в руках, а й з статистикою соцопитувань, вміє вести переговори і тримати свої емоції під контролем, то вона має право очолювати силові структури. В Харкові, Донецьку і Луганську ще не зробили непоправних помилок і не спалили мости. Інколи отримавши кілька перемог зпровокувавши новий конфлікт дуже легко потрапити у пастку і програти все…

Хтось наївно думав що регіонали Донбасу будуть з хлібом і сіллю чекати коли приїдуть їх арештовувати. Хочу нагадати, при Ющенку провіряти сплату податків в Донецьк приїзджали на БТРах...