Конкурувати будемо?

В свіжому номері журналі Гроші: У нас наразі номер-прогноз. Команда журналу «Гроші» має сміливість казати про наше економічне та бізнесове майбутнє «як є».

І саме тому наші прогнози більш точні, ніж у НБУ та уряду. Читайте і не кажіть, що не попереджали.

Втомився повторювати, що держава Україна конкурує на глобальному ринку за прихильність місцевих споживачів та робітників, а також за прихильність іноземних споживачів та інвесторів. Конкуруємо ми якістю та ціною наших товарів та послуг, а також рівнем оподаткування та комфорту у веденні бізнесу. Так, конкурують не українські компанії, перш за все, а саме держава.

Тому що курс гривні, якість державних інституцій, захист власності, податки – все це ніяким чи майже ніяким чином не залежить від приватного сектору. Ми раз на кілька років ходимо до виборчих дільниць, а у проміжку сприймаємо державу «as is», тобто як коробкову версію. І вона нас не занадто влаштовує. Іноді не влаштовує настільки, що трапляються Майдани.

Але не будемо про крайнощі.

Проблема, на мій погляд, полягає у тому, що держава як сукупність поважних політичних діячів дуже швидко забуває про джерело влади – тобто про народ. Звичка вирішувати все за рахунок середнього класу, звичка задешево купувати прихильність незаможних верств населення, щоб у черговий раз отримати владні повноваження, – вони нікуди не ділися.

Держава як структура має схильність до необмеженого розширення. І ми бачимо це на прикладі того, як збільшується частка ВВП, яку держава перерозподіляє через державний та місцеві бюджети. Два роки після Майдану держава приходила до тями, а зараз вже знов захворіла на гиганто- та клептоманію. І знову «частка держави у ВВП» перевищує 40%

Я б навіть більше сказав – якщо чесно, то послуги та товари, які надають природні монополії, що належать державі та афілійованим з нею гранд-бізнесменам, також потрібно долучати до показника «частка ВВП, що перерозподіляється державою». І тоді цей показник набагато перевищить усі 50%.

Ми оплесками зустрічаємо кожен позитивний рух по покращенню процедур витрати бюджетних коштів (той же Prozorro), але це напівзаходи. Стискати потрібно не стільки процедурні можливості для корупції, скільки статті видатків держбюджету, якими ця корупція живиться.

Буду злим та цинічним. До біса нам та ж програма «Доступні ліки», краще збільшіть на ту ж суму пенсії та зарплатню бюджетників та знизьте податки працюючим. До біса нам субсидії щодо послуг ЖКГ, краще припиніть грабувати споживачів через роздуті тарифи, а якщо вже хто й потребує підтримки – віддайте їм у вигляді збільшених пенсій, наприклад. Тому що там, де перерозподіляє держава, занадто часто крадуть дорогою.

А тепер про закордонні чинники. США, ЄС та Китай (Індія – на підході) змагаються за те, щоб краще підготуватись до майбутньої глобальної кризи, яку прогнозують на 2021 та 2022 роки.

Я впевнений, Давос-2019 буде дискутувати у січні саме про це. Україна знов «готується до війни, що давно минула». Як завжди під час подібних тектонічно-економічних зрушень найбільше постраждають країни із занадто відкритими та занадто слабкими внутрішніми ринками. Лайка між Пекіном та Вашингтоном – це саме про те. Лайка між Брюселем/Берліном та Лондоном – також про це. І не кажіть потім, що «Гроші» не попереджали.

У нас залишилось приблизно 20 місяців для перебудови податкової, судової, регуляторної систем, на проведення земельної реформи, на створення в нашій країні єдиного європейського квазі-офшору. У ЄС гроші та підприємці виють від навали бюрократії та шалених податків – може, варто хоч спробувати поборотись за їх залучення?