Між жахом та скнарством

В журналі Гроші: На фінансовому небосхилі збираються хмаринки. Проте нема причин для паніки – якщо заздалегідь приготуватись до негоди

Уряд балансує між примусом до виконання дивних зобов’язань ім. Н. Яресько та потребою якось прослизнути повз двоє виборів. Абстрактно все виглядає досить просто – про це нам дмуть у вуха «експерти»: неодмінно підвищувати тарифи природніх монополій, затискувати податковий зашморг («Ми будемо утримуватися від будь-яких істотних урізань податків… Ми значно посилимо вимоги до режиму спрощеного оподаткування…» – цитата з Меморандуму України та МВФ). Проте альтернативи є.

Уряд опирається штучному підвищенню тарифів не стільки з популістичних міркувань, скільки тому, що має збалансувати бюджет. Слідкуємо за руками: вище тарифи – вища рентабельність (реальна, не паперова) підприємств-монополістів – (одночасно) вища потреба у коштах на субсидії населенню – більше субсидій – вище маємо піднімати податки – підвищення податків уповільнює економіку – нижче реальні доходи населення – (одночасно) нижче курс гривні – вище видатки на купівлю енергоносіїв – знову маємо підвищити тарифи. Про дефіцит того ж Нафтогазу – мовчіть, бо він надприбутковий.

Нас лякають дефолтом, наче це щось: а) незвичне для України; б) неодмінно призводить до падіння гривні. Але на обидва питання є відповідь «ні». Нещодавно брав участь у програмі на одному з телеканалів. Обидва мої опоненти – інвестбанкіри, лякали наслідками дефолту. Один навіть у прямому ефірі збрехав, сказавши, що після дефолту (реструктуризації) 2015 року гривня впала. Правда полягає в тому, що вона зміцнилась з 28 за долар на початку березня 2015 року до 25 приблизно на кінець грудня того ж року. Далі були коливання у межах 25+ – 28+ гривень за долар продовж трьох років – поки Україна мала можливість не платити по тілу позики за євробондами внаслідок реструктуризації/дефолту. Як результат, прискорилось відновлення економіки, уповільнилась інфляція.

Тобто зараз нас залякують перспективою дефолту та схиляють до неодмінної сплати боргових зобов’язань, які ми розміщували під 7-9% річних у валюті. Це втричі дорожче, ніж у країнах з нормальним рейтингом – тому, що Україну вважають «поганим» боржником, хоча вона не списала жодного центу зі своїх боргів починаючи з 1999 року. Тільки за 2015-2018 роки ми переплатили щонайменше 15% суми основного боргу за рахунок дискримінаційно високих відсоткових ставок. Чому тоді не вимагати списання (hair cut) хоча б 20% основної суми боргу? Ні, наші переговорники на цю тему мовчать, ніби хто зна чого у рота набрали. Хоча hair cut – нормальна практика.

Не намагаються запропонувати валютні облігації – готівкові, в електронному вигляді, та хоч на блокчейні, – дрібному українському інвестору. І це в країні, до якої щонайменше 11 мільярдів доларів перекажуть заробітчани у поточному році тільки офіційними каналами.

Дивна річ: поточна картина загалом схожа на намагання стрибнути з балкону замість спуску ліфтом. Але якщо вдатися до дурної конспірології, то схоже на те, що уряд жахається домовлятись з власним платником податків. Не тільки про позики, а ще про заходи контролю за державними витратами, про припинення друку порожньої гривні (саме він є реальною причиною девальвації), про запровадження жорсткого контролю трансфертного ціноутворення (канал виводу капіталу з країни великими та надвеликими корпораціями). До речі – як там з податком на виведений капітал? Знов «МВФ не дозволяє»?