Власник сторінки
главный редактор журналов Деньги и Корреспондент
В журналі Гроші - про торгову війну між США та Китаєм та інше
Торгова війна між США та Китаєм і Україну зачепить. ЄС пообіцяв Україні сприяння з приводу виконання рішень Стокгольмського арбітражу про транзит російського газу. Нацбанк скуповує валюту, не дозволяючи гривні стати дорожче 26 за долар. Державний ПриватБанк попрямував шукати правди на Кіпр.
Торгова війна між США та Китаєм – це блискучий зразок економічного егоїзму. Або комерційного патріотизму – потрібне підкреслити. Найцікавіше у всій цій історії, від якої лихоманило ринки з 4 квітня, – зниження цін на санкційний алюміній. Запровадив Трамп ввізне мито на цей легкий метал. А він візьми, та й подешевшай. Хоча аналітики обіцяли зворотне. Україна важко вчиться економічному егоїзму. Приблизно з півроку тому я мав задоволення поспілкуватися з одним членом Кабміну – з економічного блоку. Від мене ця поважна державна особа з подивом дізналася про те, що на стенди українських компаній, які виставляються на міжнародних виставках в ЄС, не ходять вітчизняні дипломати. Про це мені розповідали і власник затишної машинобудівної компанії з клієнтами від Китаю до Німеччини з приводу виставки в Штутгарті, і бос харчопромівської компанії на виставці в Кельні. Ті, хто має інтерес на цих ринках, – вони точно в курсі, наскільки вагомі такі виставки. Вишенька на торті: українські диппредставництва утримують саме на податки цих експортерів. Мало того – утримують на валюту, яку експортери заробляють.
Мені боляче це бачити, бо знаю, що в День Мальбека (в середині квітня) в Києві це вино, я переконаний, промотуватиме своєю присутністю на відповідних заходах сам аргентинський амбасадор. І корона з Його Високоповажності не впаде.
В принципі, це – відповідь на запитання, чому кволо переорієнтуються українські компанії на експорт у бік дорогих і неполітизованих ринків. Там і великим не надто легко. А невеликим – і поготів. Та лишень не треба цих снобістських смішків – тому що погоду в німецькому експорті запросто роблять саме сімейні середні й невеликі компанії, попри всю значущість таких грандів, як BASF, Bayer, Siemens та їм подібні. От через те не найбільша країна Німеччина весь час тусить у трійці найбільших експортерів.
Ось тут саме час кілька слів сказати про ідею введення непрямих методів визначення податкових зобов’язань для пересічних громадян. У нас чомусь називають цей проект введенням податкової амністії або нульовою декларацією. Хоча насправді це – запровадження податку на призначений дохід. Тобто хтось у погонах ДФС призначатиме нам розмір оподатковуваного доходу за одному йому відомими ознаками. І навряд чи ця процедура виявиться прозорішою, ніж нинішня процедура блокування ПДВ-накладних.
Мені регулярно в цьому місці починають розповідати про низькі ставки українських податків порівняно з європейськими. Ті, хто реально змушений податки тут зі свого бізнесу або з пристойних особистих доходів сплачувати, вони зазвичай у цьому хорі не беруть участь. Бо в курсі. А для всіх інших нагадаю, що через держбюджет перерозподіляється в Україні понад 40% ВВП. Що є смертельно небезпечним для економіки з ВВП менш ніж 2500 доларів на душу.
Закручувати фіскальні гайки далі? Гарна ідея, якщо орієнтуватися лише на експорт мізків та рук. Ось у ньому поки що найкрутіша динаміка.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.