Батьківська хата – це символ українського народу, це місце, де зберігаються родинні традиції. Коріння українського народу закладене в батьківській домівці, це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє нас теплом спогадів.
Вчора я завершив зустрічі з мешканцями сіл Згурівського району. Для всіх, без винятку людей, які приходили на зустрічі, найголовнішою і найбільш болючою проблемою є питання про спадщину.
Після спілкування з людьми у мене склалося стійке враження, що за чиїмось злим замислом, українців хочуть позбавити головного – успадкування батьківської домівки.
Коли старенькі люди хочуть передати своє майно дітям, до них тут же присмоктується велика кількість паразитів: оцінщики, нотаріуси, чиновники і ще Бог зна хто. В результаті, щоб син або донька отримали у власність хату, звідки ведеться родовід їхньої сім’ї, вони мають заплатити фактично її вартість чиновникам. У людей в селі таких грошей немає.
От і виходить, що людей насильно виганяють з їхніх домівок. З нашого народу, хочуть зробити націю бомжів. Для чого? Щоб після цього вони залишили свою землю, а замість них заселити туди дешеву робочу силу з якихось віддалених азіатських країн?
Усі проблеми, з закриттям шкіл, виплатою зарплат лікарям і вчителям, з транспортним сполученням села, ремонтом доріг не можуть прирівнятися по важливості з законом про спадщину. Для села воно головне.
Минулий парламент прийняв такий закон конституційною більшістю. Правда президент його заветував. Я сподіваюся, що мені вдасться переконати більшість нинішніх депутатів в найкоротші терміни прийняти закон про спадщину. Тільки тоді, можна буде говорити, що парламент працює для виборців, а не навпаки.