Які Україна може зробити висновки з війни у Нагорному Карабасі

Висновки війни в Нагорному Карабасі для України

1. Для того, щоб визволити території, необхідно для цього готуватись – навіть не рік, на деокупацію можуть піти десятиліття. Не затягувати ситуацію в надії, що або шейх, або віслюк здохнуть, а готуватись. Не тягнути час для невідомо чого, а накопичувати потенціал: економічний, військовий, інформаційний, дипломатичний.

І це ще ми не бачили наслідків реінеграції - економічне відновлення повернутих територій, повернення на них переселенців, вирішення питання власності, втраченої за роки окупації, інтеграції територій у економічний простір країни.

2. Не можна військовим шляхом звільняти території, де населення тебе вважатиме окупантом. Навряд чи Азербайджан зупинився на тій лінії, бо треба було перегруповувати військових. Ні – просто решта території, які залишатимуться під контролем Вірменії – бо саме там проживає і проживали основна масам населення Нагорного Карабаху – зрозуміло, вірмени. Історично. І розв’язання останній дилемі (повернення під контроль Азербайджану решти) немає не доти, доки там стоятимуть російські миротворці. А доки там житимуть вірмени. І окупація цих районів буде значно кривавішою, і у результаті дасть лише внутрішній спротив і десятиліття партизанської війни. Сучасні війни – це війни за ідентичність, а не за території.

Фактично, зараз можна очікувати міграцію вірмен – із Нагорного Карабаху у Вірменію. По-перше, війна може відновитись у будь-який момент. По-друге, навряд чи у самої Вірменії будуть кошти, щоб вливати їх у економіку краю. Краю, який може бути злитим у будь-який момент. Це не Західний Берлін зразка його блокади у 1948-49 рр. – такої потуги як західні союзника Вірменія не має. Вкладатись сильні країни (та і вірменська діаспора) у потенційно небезпечний регіон не будуть. А Росія не зацікавлена у відновленні територій, їй достатньо ввести туди миротворців (а де вона взагалі зробила економічне зростання?). Можливо, саме на це і розрахована сьогоднішня тактика Азербайджану. Зробити так, щоб більшість населення Нагорного Карабаху через 20 років становили російські миротворці.

Не можу сказати, що Україні простіше. Так у нас війна, яку Росія ґрунтує на основі політичної, а не етнічної ідентичності – гомо совєтікус (руській мір) проти євроукраїнців. А політичну ідентичність, на відміну від національної та релігійної можна змінювати потужним інформаційним впливом. Проблема у тому, що цю ідентичність можна змінювати як в одну, так і в іншу сторону. Хто керує більшістю популярних кнопок на телевізорі – керуватиме Півднем і Сходом України через 20 років.

3. Покладатись варто виключно на себе. Союзники переслідують свої інтереси і будуть готові злити тебе у будь-який момент. У своїх інтересах. Ніякі договори не діють, якщо вони не відповідають інтересам сильних союзників. Ні ОДКБ, ні – давайте не будемо собі брехати - Будапештський меморандум.

4. Крім висловлювання занепокоєння, основні гравці лише опосередковано намагатимуться впливати на конфлікт - ніяка міжнародна система запобігання конфліктам, стримувань і противаг не діятиме. Ніхто не застосовуватиме серйозних санкцій щодо тебе, якщо ти звільняєш свої територій. Навіть шляхом бойових дій. Особливо, якщо на твоєму боці потужний союзник, а у союзника ворога - трохи інші плани, ніж допомога ворогу. Але - завжди читай пункт третій.

Так, з одного боку, нам дали надію, на те, що конфлікти таки мають тенденцію до завершення. З іншого – це лише видимість - конфлікт не вирішився остаточно. І може так статись, що Україна швидше поставить крапку в своєму конфлікті і на нашому досвіді будуть вчитись у Нагорному Карабасі. Може...