Нова Зеландія: «атвєтка» мусульманам і уроки тероризму

Принцип "підстав другу щоку" не спрацьовує у тероризмі. Навіть якщо він за визначенням - християнський. Та найбільше проблема тероризму - не в кількості жертв, а в тому скільки жертв буде після.

Два напади на мечеті у Новій Зеландії, десятки загиблих, пряма трансляція злочинцем кривавих подій. Це все підтверджує думку про класичним терористичний акт, а не просто масове убивство.

Перше – віддаленість від центру світу вже не рятує. Якщо раніше це дозволило Новій Зеландії і Австралії зберегти унікальні флору і фауну. То тепер – завдяки інформаційній глобалізації – проблеми всіх країн стають схожими. Відбувається універсалізація порядку денного. Тому нікому не вдасться закритись у своїй «хаті скраю».

Друге – однозначно можна заявити, що терористичний акт у Новій Зеландії був запланований та цілеспрямований. Він відбувся у двох мечетях одночасно і відразу після молитви. Тому навряд чи нападники були пересічними фанатиками. Фанатикам вистачило б одної мечеті. Це говорить про це, що вони мають мозковий центр - або регіонального, або світового масштабу. А відповідно – не варто виключати й ефекту доміно ближчим часом. Таких же нападів на мусульман.

Третє - терористи можуть шукати виправдання своєму насиллю у наступі ісламського тероризму. І їхні дії підпадають під те, що військові називають «атвєткою». Або – помстою. Проблема у тому, що історія не дає точної відповіді, хто перший підняв меч у релігійній війні. І кожна сторона вважає свої дії «атвєткою». І завтра «атвєтка» може чекати на християн. А по-суті, - з кожним нападом, у якому гинуть мирні люди, створюються підстави до поглиблення взаємної ненависті. Бо навіть те, що більшість терактів у світі  здійснюються ісламістами, не говорить про те, що всі мусульмани – терористи. До речі, це вже не перший випадок, коли відбувались напади на мечеті у країнах західної цивілізації. Подібні випадки мали місце у Великій Британії та Німеччині, - щоправда вони не були такі криваві. І звичайно, ця особливість має зворотній ефект. Коли починають мочити «своїх», ти поневолі починаєш ненавидіти тих, хто це робить. І підтримувати, хоча б морально, «своїх» терористів. Тому кожен злочин на ґрунті ненависті лише поглиблює цю ненависть – в обох сторін.

З цього - останній висновок. У нас дуже поверхове уявлення про теракт. Нібито його основна мета – сформувати страх. Дещо не так. Страх присутній у механізмі терористичного акту. Але він лише посередник, маркер, який поділяє суспільство на «наших» та «інших». І чим більше і частіше інформаційний ефект від такого теракту, тим більше відчуття ворожості до «інших». Тим більше бажання їх знищити, перемогти, або – хоча б викинути з нашого життя. Не дарма один з новозеландських терористів показував розстріли в режимі онлайн. Бо їх мета – не вбити жертв. Їх мета – боротьба за свідомість. А убиті в терактах – це лише спроба пробитись у цю свідомість.