Свобода слова в практиці Європейського суду з прав людини

27 июня 2018, 14:28
Координатор правозахисної платформи «Успішна варта»
0
16
Свобода слова в практиці Європейського суду з прав людини
Свобода слова в практиці Європейського суду з прав людини

Інформоване і активне громадянське суспільство - головна ознака успішних країн. Засоби масової інформації слугують у них механізмом, що зв'язує владу і громадянина.


Це означає, що головний обов'язок журналіста - звертати увагу і всебічно обговорювати гострі соціальні проблеми, передусім ті, які викликають гострий соціальний інтерес.

Для України після розпаду Радянського Союзу це питання також стало актуальним. По-перше, тому, що країна встала на шлях демократизації, гуманізації, формування громадянського суспільства і правової держави. По-друге, тоталітарне мислення, притаманне «пострадянському простору», потребувало реформування, що першими відчули засоби масової інформації.

У 1997 році Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав і основних свобод людини, згідно з якою кожний має право в разі порушення його прав і свобод з боку державних органів звернутися зі скаргою про порушення до Європейського суду з прав людини. Однією з найбільш вагомих для розуміння природи демократичного суспільства є стаття 10 Конвенції, яка гарантує право на свободу вираження поглядів та право на отримання інформації.

Європейський суд з прав людини і Європейська Комісія з прав людини створили значну кількість прецедентів щодо застосування цієї статті. Європейський суд з прав людини висловив своє ставлення до свободи вираження поглядів наступним чином: свобода слова являє собою одну з головних опор демократичного суспільства і є основоположною умовою, яка слугує його прогресу і самореалізації кожного індивіда. При дотриманні умов пункту 2 статті 10 вона застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які зустрічають сприятливий прийом чи розглядаються як необразливі чи нейтральні, але також і до тих, які ображають, шокують чи турбують. Того потребують плюралізм, терпимість чи відкритість, без яких немає «демократичного суспільства». Свобода слова в тому вигляді, як вона представлена в статті 10 Конвенції, має численні виключення, які, однак, повинні тлумачитися шляхом обмежень, а необхідність будь-яких обмежень має бути ґрунтовно підтверджена.

В прецедентній практиці ЄСПЛ допускаються певні обмеження прав, гарантованих статтею 10 Конвенції, пов'язані з особливостями виконання посадових обов'язків, зокрема, з певними особливостями державної служби, служби в лавах збройних сил, якщо це здійснюється на законних підставах і є виправданим у демократичному суспільстві. Європейський суд, зокрема, зазначив, що держава вправі, враховуючи спеціальний статус (державних службовців), зобов'язувати їх до стриманості. На державних службовців також розповсюджується захист, що надається статтею 10 Конвенції, так само, як й іншим особам.

У судовій практиці Європейського суду цілий ряд справ стосувався питання обмеження свободи слова в інтересах здійснення правосуддя і гарантування справедливого судового розгляду, що наразі є актуальним для України.

Згідно з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції під час судового розгляду можуть скластися обставини, коли держава зобов'язана втрутитися в здійснення права на свободи висловлювань, якщо публікація інформації щодо процесу загрожує порушенням права особи на справедливий суд.

З іншого боку репутація самої судової системи є достатньо важливим аспектом, що виправдовує втручання у свободу висловлювань. На думку ЄСПЛ, суди - гаранти правосуддя, їх роль є ключовою в державі, яка ґрунтується на принципі верховенства права. Тому вони повинні користуватися довірою суспільства і, відповідно, бути захищені від нічим не обґрунтованих нападок, особливо маючи на увазі таку обставину, що на суддях лежить обов'язок стриманості, який заважає їм відповісти на критику.

Виникають обставини, коли втручання держави в здійснення права на свободу виявлення поглядів, пов'язаного із здійсненням правосуддя, може бути визнане Європейським судом з прав людини таким, що не є необхідним в демократичному суспільстві і що порушує статтю 10. Прикладом такого підходу може стати справа швейцарського журналіста Вебера, якого було засуджено за розкриття під час прес-конференції інформації про кримінальну справу, чим було порушено таємницю слідства, гарантовану законодавством відповідного кантону Швейцарії. ЄСПЛ вирішив, що це засудження суперечить статті 10, оскільки воно призвело до такого втручання в свободу висловлювання, яке «не було необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення поставленої легітимної мети. Європейський суд відзначив у своєму рішенні, що така інформація вже була відкрита під час попередньої прес-конференції й тому не було ніякого сенсу приховувати вже відомі громадськості факти.

Що стосується моралі, то, як правило, тлумачення цього поняття є компетенцією держави, але одночасно ЄСПЛ проводить оцінку щодо необхідності обмежень у демократичному суспільстві. Таким чином. Європейський суд може дійти висновку, що державна концепція моралі не відповідає критеріям демократичного суспільства, і визнати факт порушення статті 107.

Необхідно відмітити також позицію Європейського суду у випадках, коли свобода вираження поглядів порушує право іншої особи безперешкодно сповідувати релігією, що гарантоване статтею 9 Конвенції. Як вказав Європейський суд з прав людини в своєму рішенні по справі «Коккінакіс проти Греції» від 25 травня 1993 року, свобода думки, совісті, релігії, яка охороняється відповідно до статті 9 Конвенції, є однією з основ «демократичного суспільства» в сенсі даної Конвенції. Саме в її релігійному вимірі полягає один із життєвонеобхідних елементів самоідентифікації віруючих та їх уява про життя. По даній справі суд вирішив, що держава може правомірно вважати необхідними заходи, прийняті проти певних форм поведінки, включаючи розповсюдження інформації та ідей, які несумісні з повагою до свободи думки, совісті, релігії інших осіб.

ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що свобода вираження поглядів є однією з основних опор демократичного суспільства, і гарантії, що надаються пресі, мають особливе значення. Преса, виконуючи покладену на неї функцію розповсюдження інформації та ідей у суспільних інтересах, не повинна переступати меж, встановлених, крім іншого, в інтересах «захисту прав і репутації інших осіб». У той час, коли на пресу покладається задача розповсюджувати таку інформацію та ідеї, суспільству надається право отримувати їх. Якщо б це було інакше, то преса не була б у стані грати свою життєво необхідну роль у суспільстві. Ці принципи, хоча вони й були сформульовані насамперед для друкованих засобів інформації, без сумніву, можуть бути застосовані і до всіх засобів масової інформації, незалежно від того, друковані вони чи аудіовізуальні.

Закінчуючи огляд рішень Європейського суду з прав людини щодо вимог статті 10 Конвенції, хотілося б зауважити, що підхід ЄСПЛ до свободи виявлення поглядів є більш філософським, з одного боку, а також більш демократичним, з іншого. Якщо порівняти підхід ЄСПЛ та українського національного законодавства до розгляду справ, що стосуються права на свободу слова, можна помітити певну зміну акцентів. Так Європейський суд з прав людини вважає за доцільне не покладати обов'язок доведення правдивості тверджень на журналіста. На думку ЕСПЛ, позивач, якщо він не згодний з тими відомостями, що наведені журналістом, повинен довести, чому вони не відповідають дійсності або чому вони порушують його право на повагу до його приватного життя. Українське законодавство обов'язок доведення покладає саме на журналіста або на засіб масової інформації.

Однак в зв'язку із цим необхідно мати на увазі, що Конвенція про захист прав і основних свобод людини є, відповідно до Конституції України, частиною українського національного законодавства. Такий статус цього унікального міжнародного правового акту надає можливість українським суддям використовувати Конвенцію як акт прямої дії, а обґрунтовувати свою позицію за допомогою рішень ЄСПЛ, що має призвести не тільки до демократизації українського судочинства, але й запобігти зверненням проти нашої держави до Європейського суду з прав людини з позовами про порушення в Україні статті 10 Конвенції.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости мира
ТЕГИ: правосудие,правозащитники,Европейская конвенция по правам человека,правозащита украина
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.