Вище неба, вище себе

У гонитві за сенсацієми і вседозволеністю журналісти і люди втрачають професію і власну мораль

У гонитві за сенсацієми і вседозволеністю журналісти і  люди втрачають професію і власну мораль


Останні події з Ватикану багато чого доводять…


Папа

Не таємниця, де завжди найбільше полеміки і суперечок: в релігії. І саме у цій царині завжди можна побачити найелементарніше виховання навіть, скажімо, найповажнішого професора.
Швидше сонячного проміння по світу розлетілася новина про відречення Папи Римського Бенедикта XVI від Святого Престолу. Журналістска одного з найпопулярніших вітчизняних телеканілів, яка працює у його закордонному бюро, на своїй сторінці у соцмережі написала про цю новину. Звісно, миттєво пішли “лайки” і коментарі. Ось деякі із них: “затьмарив карнавал”, “кеп покинув корабель, котрий тоне”, “можливо, вирішив завести сім’ю”, “або бойфренда”… Такі висловлювання зовсім не дивували б, якби… Отож, як каже відомий гуморист Михайло Задорнов, а зараз увага: це коментували не вуличні пліткарі, серед цих коментаторів-  журналістии, деякі з них  працюють на провідних каналах! Хоча, якщо чесно, це дуже добре, що інтернет-простір зараз такий відкритий, і дає можливість, зокрема,  побачити справжній рівень культури тих, кого ми щодень бачимо по телевізору.
Напевно,  якщо кожен із нас пригадає всіх своїх друзів, знайомих, сусідів, просто приятелів, то серед них,  очевидно  знайдуться ті, хто волею долі немає за плечима нічого, крім шкільної освіти, а його робота – прибиральниця, майстер із ремонту взуття чи двірник. Але вони точно ніколи не дозволять собі сказати щось подібне про Папу чи зробити подібний коментар. І не тільки про Папу, вони не дозволять собі цього зробити ні про Понтифіка, ні про Будду, ні про Далай-Ламу… Чому? Бо річ в найелементарнішій культурі, а не у кількості дипломів чи володінні іноземними мовами.    
Одразу після заяви Папи мас-медійники витягли на світ Божий все,  що тільки можна було про Понтифіка!  Не кажу вже про власні сторінки пересічних людей, які взялися активно ставити фото Папи (причому,  вибирали найкумедніші ракурси) і коментувати ситуацію так, як вони це бачать. Чого тільки там не було! Виявляється, церковне життя дехто знає краще, аніж священики та єпископи! (Ну що вони там розуміють зі своїми застарілими поглядами!). Звісно, апогеєм навколо цієї історії стала акція “Фемен” (в основному це були француженки), коли вони роздягнулися у Соборі Паризької Богоматері. До цього українські “Фемен” роздягалися на площі Святого Петра у Ватикані. Всіма цими способами сучасні люди боряться проти застарілої, на їхню, думку, ідеології церкви.
Ще якихось 8 років тому (до 2005) вже і старенький  і хворий Блажений Папа Іван Павло II ще успішно керував Церквою. Але зверніть увагу, не минуло ні 50, ні 100 років, а всього сім, як світ змінився так кардинально, що інколи подібне відбуваєтьяс за десятиліття. І якщо Блаженного Папу називають великим подвижником, то Папу Бенедиекта я б назвала подвижником не меншим - керувати Церквою саме в такий час... . Принаймні, ще пару років тому у церквах ніхто не оголювася і главу Каталицької церкви ніхто так не “обсипав” коментарями. Здається, хтось не так розуміє свободу слова, стрибаючи вище Папи, вище неба, вище себе… Однак все ж, висловлюючись про подібні події (релігійного характеру особливо), людям, а надто журналістам, не варто забувати, що всюди – на екрані, поза екраном, на своїй сторінці у соцільній мережі  - ми  залишаємося людьми і журналістами.


Блискавка

Наш народ, а мас-медійники, особливо, дуже полюбляють символи і всілякі там сенсації, з яких часом можна зробити грандіозний репортаж. Знову ж таки,  один з найобговрюваніших останніх символів – блискавка, що спалахнула над собором Святого Петра після офіційної заяви Папи. Зміст події у коментарях був майже однозначний: всі пророкували, що це недобрий знак для Ватикану і католицької церкви. Але позаяк були ще й припущення, що це може бути звичайне природнє явище,  чому б не припустити: а може це знак (якщо таки знак) не тільки для Ватикану, а для всього світу?
Перенесімося на два місяці назад – у грудень 2012-го, коли нам пророкували якийсь там невідомо ким придуманий і запланований кінець світу. Ажіотажу навколо цього, до слова, найбільше, наробили саме засоби масової інформації. Розумні і мудрі люди (і духовні особи в першу чергу) неодноразово коментували і просили не піддаватися такій дешевій провокації. Але чи бачили ви ці коментарі на перших шпальтах? Ні? А чи опісля хтось сказав, що ці люди мали рацію? Ні. Не відомо, хто це так посміявся над людством, але принаймні пересічні люди дивно і сімшно виглядали хоча б один перел одним, а ось журналісти ну справді нагадували дідів Панасів, які розповідали нам чи не щодень одні і ті ж казки про кінець світу. Насправді, не можна підхоплювати такі дешеві сенсації і робити з них новинні сюжети.
У світлі ще однієї події – про  українського журналіста, який днями став популярний майже у всьому  світі після того, як вийшов на сцену під час вручення премії “Греммі”, теж випадає говорити саме про рейтинг, але аж ніяк не про журналістику. Можливо, це зараз стане традицією: якщо ти не можеш взяти інтерв’ю в Адель (у Стінга чи Пола Маккартні), то ти в будь-який оригінальний спосіб можеш вийти на сцену, коли вони будуть виступати. Взагалі-то, цікаво, чи зірок на сцені поведінка журналіста не злякала? До слова, підтримую більшість людей, що цей хлопець цікавий,  симпатичний, у нього гарна англійська. Але… Де  журналістика?  Журналістика ж тоді, коли хтось зробив гучний репортаж, взяв інтерв’ю у світової знаменитості. Тобто, коли є що обговорювати.  До речі, тут мені пригадалася історія із Філіпом Кіркоровим та журналісткою із Ростова, що трапилася кілька років тому. Тоді хтось із відомих людей, захищаючи сіпвака, сказав журналістці:”Дитино, до  інтерв’ю із зіркою потрібно готуватися”. Насправді, готуватися треба і до інтерв’ю, і до сюжету, який готуєш. А якщо ти не готуєшся? Тоді на допомогу приходить щось на зразок провокації.
Скільки разів ми з вами спостерігаємо, як сучасне телебаченння і газети доносять людям інформацію, якою можуть обмінюватися хіба що старі бабусі на лавочках. (Останні  фактів не перевіряють, все на рівні того, що десь почули чи хтось сказав… )  “Сто разів відмрір, а раз відріж” – але цей принцип давно не працює у нашій журналістиці. Нерідко ми помічаємо, що журналіст знає те, про що говорить в телевізорі, на таком ж рівні, як і звичайний глядач. І тому  від деяких таких новин цього глядача вже нудить – у прямому значенні цього слова. Буквально вчора-позавчора найрейтинговіший український канла показав сюжет: дівчина створила картини із жуйок. Звісно, пережованих… ( в цей момент кожен собі уявив процес ліплення.. )  Моя знайома це теж дивилася і розповідала потім:  як почула це, не додивившись сюжет, вибігла із кімнати…