Вуаля! Така любов до України.

Що означає ця країна для голівудської акторки Міли Куніс, народженої у Чернівцях, та фотомитця із Франції Юрія Білака, народженого закордоном.

Що означає ця країна для голівудської акторки Міли Куніс, народженої у Чернівцях, та фотомитця із Франції Юрія Білака, народженого закордоном.
Насправді не планую зовсім нічого писати про згадувану акторку. Про неї (і її зв’зок із рідною землею) вже багато говорили і дискутували в пресі та інтернеті. Відомо:  дівчина народилася в Україні, в єврейській родині – каже Вікіпедія, і до 7-річного віку жила у Чернівцях. Потім виїхала із батьками з України. І про країну в якій народилася, майже не згадує, а як згадує, то дуже скупо:” Коли я вчилася в школі, можна було побачити антисемітські знаки… Це країна, яка відкрито тебе не бажає”. І минулого року, вочевидь,  саме подібні висловлювання   дали привід народному депутату Ігорю Мірошниченку написати на своїй сторінці у соцмережі, що, мовляв, вона не українка, і про країну, в якій народилася позитивно не розповідає. І висновок : не треба її прив’язувати до України. Після цього реакція коментаторів в інтернеті була двояка: хтось звинувачував депутата, хтось – підтримував. Але правда ж одна: любов до рідної країни (чи країни своїх предків) визначається тим, що ти робиш для неї, і не важливо, де ти живеш. А ще, як кажуть, все пізнається у порівнянні…
Не так давно  фотограф Юрій Білак, який живе у Парижі, приїхав в Україну, де у селі Космач на Франківщині презентував власний фотоальбом “Гуцули”. Через кілька днів зустрілися з ним для інтерв’ю. Багато українців, напевно, чули це ім’я, тому що фотомитець неодноразово бував в Україні. Кілька  років тому  в кількох українських містах пан Юрій презентував фотовиставку для незрячих «Доторкнутися і побачити» (звуковий коментар до світлин був начитаний українськими знаменитостями). У Києві та Львові експонувалася його виставка «Українці» (результат трьохрічних подорожей нашою країною). Згодом митець привіз до Києва свої студійні фотороботи, це була виставка фото жіночих спин «Bilak's BACKS».
Ну, напевно, молодші за пана Юрія іноземці, народжені у родинах українських емігрантів, може, вже і українською  не розмовляють, і про Україну мало знають. Але сам Юрій Білак – приклад того, що все залежить від того, як тебе виховали у родині. І наскільки важливим є у сім’ї збереження традицій мами-тата, дідуся-бабусі чи й навіть дальших предків.
Фотограф народився у Франції, в родині  Ореста і Василини Білаків – буковинців, вихідців із гірської частини Чернівецької області.  Народився у 1961 році.  І свого сина вони з дитинства вчили української мови, як зізнається сам фотограф, можна сказати, навіть змушували його нею розмовляти.  В якій атмосфері минало дитинство,  Юрій Білак розповідає сам:
- “Я  народився у хаті, де є гуцули. І сімейне коло, де виростав – то була частинка Гуцульщини у Франції. Я бачив це через світлини , через вишиванки, через різьбяні речі, які мій батько купував у Канаді, дещо йому висилали з України. Також батько колекціонував мальовані поштові листівки. Якби ви зайшли до батьків, а вони мешкають неподалік міста Ліон, то побачили би, що  їхній дім – це Україна. Покоління моїх батьків, які  поїхали до Франції,  вони всі родом звідси, були учасниками  Буковинського куреня (українська добровольча військова частина часів Перших та Других визвольних змагань України за незалежність – авт.).  У Ліоні таких сімей було майже дві сотні.  Ми танцювали разом, співали, святкували. Отож українські  звичаї зі мною протягом всього життя. Перший раз я приїхав в Україну у 1983 році. А почав фотографувати її  з 2004 року”.
Фотохудожник не один рік провів в Україні, зокрема, в Карпатських містах і селах, де фотографував все! Життя гуцулів, їхні звичаї, релігійні свята, гуцулське весілля, стародавні вишивки, що зберігаються у музеї Гуцульщини у Коломиї… Юрій жив у гуцулів, їв з ними, ночував у їхніх хатах… Хотів бачити справжню Україну, так мовити, із середини. Більшість фотографій були зроблені у Космачі – центрі Гуцульщини. Враховуючи те, з яким натхненням та ентузіазмом Юрій Білак щоразу приїжджає до України, і як комфортно він почуваєтьяс серед рядових гуцулів, то однозначно  можна сказати: його праця – то точно не лише данина шани предкам.
Між Францією і Парижем живе фотограф і зараз. Бо вже у найближчому майбутньому планує показати українцям власну фотовиставку “Гуцули”. Гуцули – можна сказати, його улюблена тема (Хоча фотографував і донецьких шахтарів, і танцюристів ансамблю Вірського, і артистів оперного театру у Києві, і відомих українців). А ще – назва однойменного фотоальбому. Він вперше був презентований у листопаді минулого року, у  французькому місті Коньяк, у рамках фестивалю європейських літератур, присвяченого Україні. В той час там також була відкрита виставка “Гуцули”. І коли на неї приходили французи, екскурсоводом була дружина фотографа Габі – француженка, але яка вже й сама побувала в Україні, оформляла фотоальбом “Гуцули”, і знає тепер про Україну достатньо багато. До слова, аби встигнути до фестивалю видати фотоальбом, Юрій з Габі двадцять днів наполегливо працювали над книгою, яка вмістила 127 світлин з коментарями, тексти  написав сільський голова Космача Дмитро Пожоджук. Але результат був вартий того: фотоальбом вийшов як мистецький витвір. А головне, став черговим доказом  батькам  Юрія Білака (їм зараз під 90 років), що вони правильно його виховували і що Україна  для Білаків – не географічне поняття, а те, що живе у серці.   До слова,  хоча батьки фотографа  так багато десятиліть живуть у Франції, вдома досі  розмовляють українською. І сам Юрій каже, що коли буває у батьків, навіть не уявляє, як міг би говорити з ними французькою…

П.С. Побачити Україну очима Юрія Білака  можна на його сайті www.yourybilak.com, саме там можна ознайомитися із недавно виданим альбом “Гуцули” та замовити книгу через інтернет.