ЮЩЕНКО, КЛИЧКО, ЯЦЕНЮК: ВАШИНГТОН ЧИ ГОРБАЧОВ

.

Президентська лінійка Росії: Горбачов, Єльцин, Путін, Путін під псевдо Медвєдєв, і знову Путін. Президентська лінійка України: Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович. Президентська лінійка США: Вашингтон – Обама. Про Американських президентів згадую лише через традицію, закладену Т.Шевченком, який мріяв дочекатися свого Вашингтона. Та їх, мабуть, краще не брати – традиції і «розмір» не ті. Прив`язка Кобзаря до першого американського президента зазвичай формує асоціацію з темою «незалежності». На лаври «українського Вашингтона» свого часу претендував перший президент незалежної України Л.Кравчук. Не склалося. Напередодні та одразу після Помаранчевої революції ці лаври приміряли першому справді українському і демократичному президентові Ющенку. Та знову щось не заладилося. І цей не вписався в стандарти Великого Кобзаря. У «червоного директора» Кучми та самобутнього Януковича тяги до порівняння з Вашингтоном і не виникало – не той формат.

«Пошуки» українського Вашингтона мають не лише схоластичний характер, а є даниною шевченківській традиції або чиєюсь персональною амбіцією. Насправді це пошук українського шляху до американської мрії: бути вільними, захищеними і заможними. Тому і порівнюємо своїх очільників з Шевченковим образом Вашингтона як носія певних цінностей. Тільки не вписуються чомусь наші в заданий образ. Чому? А тому, що мало наслідувати Вашингтона в боротьбі за незалежність своєї країни. Справжнім Вашингтоном може стати лише той державний діяч, який поведе свій народ до демократії і свободи.

Так сталося, що на пострадянському просторі ці поняття асоціюються з якимись гуманітарними програмами або модними абстракціями. Для мешканців американського континенту доби Вашингтона демократія і свобода були насамперед категоріями життя і смерті, економічного і соціального статусу. Тож українським Вашингтоном стане той  український політик, який не лише плекатиме незалежність та національну ідентичність, а й хто запропонує і зможе реалізувати соціально-економічну програму визволення громадян з олігархічної кабали, забезпечить середньому і дрібному бізнесу свободу від сваволі державного репресивного апарату та здирництва чиновників.

А ще слід розуміти, що Вашингтон не був месією тогочасних американців. Він був одним з «отців-засновників» США та політичної культури новонародженої нації. Дивлячись на сучасний вітчизняний політичний ландшафт, ми можемо спостерігати самі лише вождистські політичні проекти. Оточення Януковича, Тимошенко, Яценюка, Кличка грається в королів, принцес і наслідних принців, не розуміючи, що до рівня справжнього українського Вашингтона лестощами, пестощами та запопадливістю їхнім господарям не дістатися.  По-перше, калібр не той. По-друге, фюрерські замашки не замінять командної синергії та роботи однодумців і соратників. Лідеру немає на що спертися, коли «соратник» вилизує лідерську дупу. Отже, українцям слід шукати і підтримувати тих, хто запропонує не популістські гасла та іміджеві програми, а реальний план державотворення без корупції та олігархії та презентує команду соратників, здатних втілити його в життя.

В іншому разі, буде як з В.Ющенком і М.Горбачовим: слова модні і правильні, образ демократичний, риторика патріотична, а в житті громадян і країни на виході – пшик. Нібито і заслуги перед народом незаперечні, і цінності європейські, а результат на виборах майже однаковий: і в одного, і в другого 1%. Це народний вирок розбіжності слова і діла, помста за відсутність реальних соціально-економічних зрушень та ефективного управління, за корупцію і їхню відірваність від життя народу і країни.