.
"...Коли
Ми діждемося Вашингтона
Зновим і праведним законом
А діждемось-таки колись ..."
(Т.Шевченко "Юродивий")
Президентська лінійка Росії: Горбачов, Єльцин,
Путін, Путін під псевдо Медвєдєв, і знову Путін. Президентська лінійка України:
Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович. Президентська лінійка США: Вашингтон – Обама.
Про Американських президентів згадую лише через традицію, закладену
Т.Шевченком, який мріяв дочекатися свого Вашингтона. Та їх, мабуть, краще не брати
– традиції і «розмір» не ті. Прив`язка Кобзаря до першого американського президента зазвичай формує асоціацію
з темою «незалежності». На лаври «українського Вашингтона» свого часу
претендував перший президент незалежної України Л.Кравчук. Не склалося.
Напередодні та одразу після Помаранчевої революції ці лаври приміряли першому
справді українському і демократичному президентові Ющенку. Та знову щось не
заладилося. І цей не вписався в стандарти Великого Кобзаря. У «червоного
директора» Кучми та самобутнього Януковича тяги до порівняння з Вашингтоном і
не виникало – не той формат.
«Пошуки» українського Вашингтона мають не лише
схоластичний характер, а є даниною шевченківській традиції або чиєюсь
персональною амбіцією. Насправді це пошук українського шляху до американської
мрії: бути вільними, захищеними і заможними. Тому і порівнюємо своїх очільників
з Шевченковим образом Вашингтона як носія певних цінностей. Тільки не
вписуються чомусь наші в заданий образ. Чому? А тому, що мало наслідувати
Вашингтона в боротьбі за незалежність своєї країни. Справжнім Вашингтоном може
стати лише той державний діяч, який поведе свій народ до демократії і свободи.
Так сталося, що на пострадянському просторі ці
поняття асоціюються з якимись гуманітарними програмами або модними
абстракціями. Для мешканців американського континенту доби Вашингтона
демократія і свобода були насамперед категоріями життя і смерті, економічного і
соціального статусу. Тож українським Вашингтоном стане той український політик, який не лише плекатиме
незалежність та національну ідентичність, а й хто запропонує і зможе
реалізувати соціально-економічну програму визволення громадян з олігархічної
кабали, забезпечить середньому і дрібному бізнесу свободу від сваволі
державного репресивного апарату та здирництва чиновників.
А ще слід розуміти, що Вашингтон не був месією
тогочасних американців. Він був одним з «отців-засновників» США та політичної
культури новонародженої нації. Дивлячись на сучасний вітчизняний політичний
ландшафт, ми можемо спостерігати самі лише вождистські політичні проекти.
Оточення Януковича, Тимошенко, Яценюка, Кличка грається в королів, принцес і
наслідних принців, не розуміючи, що до рівня справжнього українського
Вашингтона лестощами, пестощами та запопадливістю їхнім господарям не дістатися. По-перше, калібр не той. По-друге, фюрерські
замашки не замінять командної синергії та роботи однодумців і соратників.
Лідеру немає на що спертися, коли «соратник» вилизує лідерську дупу. Отже,
українцям слід шукати і підтримувати тих, хто запропонує не популістські гасла
та іміджеві програми, а реальний план державотворення без корупції та олігархії
та презентує команду соратників, здатних втілити його в життя.
В іншому разі, буде як з В.Ющенком і М.Горбачовим:
слова модні і правильні, образ демократичний, риторика патріотична, а в житті
громадян і країни на виході – пшик. Нібито і заслуги перед народом незаперечні,
і цінності європейські, а результат на виборах майже однаковий: і в одного, і в
другого 1%. Це народний вирок розбіжності слова і діла, помста за відсутність
реальних соціально-економічних зрушень та ефективного управління, за корупцію і
їхню відірваність від життя народу і країни.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.