.
Після ліквідації СРСР Росія і Україна вступили в
період дикого державного капіталізму. В Росії він закінчився призначенням на російський
трон Путіна, який почав правити як черговий ставленик олігархів, а згодом
примусив останніх до покори, зламавши опір і продемонструвавши силу російської
репресивної машини. В Україні епоха дикого капіталізму мала б закінчитися з
початком Помаранчевої революції. Але не судилося. Вітчизняна олігархія скористалася
протиріччями між ВАЮ і ЮВТ, швидко оговталася і нав`язала демократичній помаранчевій
владі свої правила гри на економічному полі.
З обранням В.Януковича Президентом України
ситуація не змінилася. Лише з`явилася ще одна олігархічна «сім`я». Олігархи
організували свою модель державного капіталізму, коли мільйони громадян,
державні підприємства і цілі галузі економіки працюють на групу «товаріщей»,
«скованых одной цепью» і «связаных одной кровью». Головне завдання «товаріщей
олігархів» є повне завершення приватизації державної власності та землі. У
цьому суть і сенс існування режиму Януковича.
Президентські вибори в Російській Федерації
затвердили монархічну модель державного капіталізму. Парламентські вибори в
Україні якщо й не зміцнили позиції наших «алігаторів», то й не послабили їх,
оскільки до парламенту потрапили політичні сили повністю керовані певними
«сім`ями». Виняток поки-що складає ВО Свобода. Але її вплив на
соціально-економічну ситуацію обмежуватиметься вузьким сегментом
націонал-соціалістичної ідеології та зацикленістю на протистоянні з комуністами
і Москвою.
Отже, маємо ще як мінімум два роки панування
олігархів. Це буде не простий час. Світова економічна криза вже тепер примушує
«алігаторів» переходити на низькокалорійну їжу або взагалі сідати на дієту.
Проте, тим більшим ставатиме їхній апетит. Нам, громадянам, залишиться або
допомагати олігархам вгамовувати економічний голод або обрати у 2015 році нову
владу, яка жорстко обмежить ненаситність олігархії. Питання формування нової
політичної сили, яка покладе край епосі первісного накопичення капіталу та
«дикого» державного капіталізму як і раніше стоїть на часі.
Досвід політичних проектів Ющенка, Тимошенко,
Тигіпка, Яценюка, Кличка, попри свою тимчасову успішність, доводить, що партії
лідерського типу не вирішують в Україні проблеми держави і громадян. Завдяки використанню
демократичної і патріотичної риторики, PR та рекламі, кон`юктурі
суспільної ситуації та фінансовим вливанням, на політичний олімп сходить то
одна, то інша «зірка». Рано чи пізно ці «зірки» заходять або сідають. Дехто з
них перетворюється на аналоги російських горбачових, явлинських чи жириновських.
Але проблеми держави-Україна не вирішуються. Мавпування російських лідерських політпроектів
і технологій заганяє українську політику в глухий кут. Тому що суперечить
природі українства, психотипу нашого громадянина, нехай спотвореного роками
рабства і комплексом меншовартості, але звиклого до індивідуальної свободи,
економічної самодостатності і глибинним не сприйняттям вождізму.
Специфіка президентських виборів нібито суперечить появі нової
політичної сили, заснованої на новий принципах і нормах внутрішньопартійних
стосунків. Але загроза економічного колапсу, зростання безробіття,
обезземелення та згортання свободи можуть відкрити такі суспільні резерви, про
які самозакохані політики та їхні покровителі-олігархи і не здогадуються.
Громадські діячі та політики нового мислення мають можливість створити партію
нового типу та запропонувати виборцям програму побудови нової країни. Приклад
подали старійшини національної демократії з «Першого грудня». Отже, є ініціатива, є суспільний запит, є,
зрештою, і політична традиція та партійна база - це наша Помаранчева революція
і Майдан.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.