РОЗДУМИ ДО ДНЯ ЗНАНЬ: ЧОМУ ВЧИТЕЛІВ ПЕРЕСТАЛИ ПОВАЖАТИ?

.

Я сам багато років працював учителем. Моя дружина – учителька.  Батько - професор, до останнього дня життя працював в університеті. Покійна бабця дружини все своє життя вчителювала в селі. Тому, питання суспільного статусу та відповідальності вчителя мені близьке й зрозуміле. 

Ця тема актуалізується не лише напередодні Дня знань, а й у зв’язку  з останніми подіями – парламентськими виборами та ухваленням так званого «языкового» закону. Яку ж суспільну роль відіграють педагоги, яким ми довіряємо власних дітей? 

Освітяни, як і більшість українців, знаходяться на межі виживання. На селі їм допомагають присадибні ділянки. У місті – зарплата чоловіка або пенсія батьків. У школах досить велика «текучка». Значна частина випускників педагогічних вузів або взагалі не йде працювати до школи, або надовго там не затримується. Викладачів певних предметів інколи досить важко знайти. Все це та інше, безсумнівно, створило підґрунтя для корупції, вплинуло на якість навчання та виховання. 

Побори під виглядом «благодійних» внесків в школі та садку стали звичними для батьків. Нікого не дивує той факт, що поняття «вчитель»  і «корупція» вживаються  одночасно. Це призвело до того, що в суспільстві перестали сприймати вчителів як авангард українського суспільства, а все частіше дивляться на них як на людей, що беруть, а часто й вимагають хабарі за будь-яку послугу. У ЗМІ останніми днями тільки й публікацій про збільшення поборів в школах і садках. 

Чи закономірне й справедливе таке ставлення до сучасних педагогів? Моя відповідь розриває власне серце, бо ця відповідь – ТАК. Хіба не самі вчителі доклали «зусиль» до того, щоб до них ставилися не лише як до представників української інтелігенції, а як до звичайних корупціонерів? Так, вчителі на шкільних  перервах критикують владу і  міністра освіти Дмітрія Табачніка за нововведення в шкільній програмі, що, як правило, перетворюють процес навчання на суцільний хаос. За підручники, складені на  низькому рівні, що не дозволяє забезпечувати належний рівень підготовки учнів. За переписування курсу історії України, звідки нова влада в угоду Росії вилучила значущі для нашої держави події. За намагання надати російській мові де-факто статусу другої державної, що може призвести до поглиблення розколу в суспільстві  і навіть втрати суверенітету. Але ці ремствування не набувають активних форм, гідних авангарду громадянського суспільства. 

Вчителів вистачило тільки на те, щоб  вийти на страйк до Верховної Раді у 2010 році, коли з їхньої зарплати зняли додаткові нарахування. Меркантильність і пристосуванство значної частини педагогів затіняють гідність і патріотизм інших носіїв професії. Придушення власної активної громадянської позиції породжує суспільну зневагу до вчителів. Натомість освітяни надалі терплять приниження, фактично підігруючи можновладцям, яким вигідно таке ставлення суспільства до вчителів. Таким чином, відволікається увага українців від важливих проблем і від самої влади, яка проводить антиукраїнську політику. 

Вчора отримав інформацію з Буковини. Тамтешня влада примушує директорів шкіл писати заяви про звільнення за власним бажанням. Без дати. Обіцяють після виборів заяви повернути. Якщо набереш в школі вчителів, котрі агітуватимуть за ПР або збиратимуть інформацію про тих, хто не йтиме голосувати. Якщо результат виборів задовольнить Партію регіонів – залишать на посаді. Як мені сказали, знаходяться такі що пишуть заяви і вже сколочують вчительські агітбригади. Тож, за що таких поважати? Слава Богу, є й інші! Та чи багато таких?