За останні п’ять років свободи і демократії, про яку так кричали з екранів, ми так і не змогли виховати бодай кілька лідерів, що виходили б з громадської ініціативи. Вже кільканадцять років ми знаходимось в оточені все тих же політичних діячі, що бігають від партії до партії і єдине, що в них змінюється це приналежність до олігархічних структур, які щедро винагороджують останніх за правильні політичні рішення.
Але я не про це бо, на мою думку все ж таки вина в самих українцях, що з байдужістю і невідповідальністю відносяться до вибору представників держаної влади. Якось вже стало звично, що саме ці люди є найбагатшими і найвпливовішими в країні. Вони відчувають за собою таку безвідповідальність і вседозволеність, що навіть цього не соромляться. Виступаючи на різних телешоу, даючи інтерв’ю, стало вже звично чути про те, що вони всі мають великі суми на рахунках в банках і нічого поганого в цьому не бачать, це свого роду така мода вже в владних кулуарах хизуватись у відкриту. А простий люд дивується і тільки скаржитися як же так, чому? А тому що дозволяємо так собою маніпулювати і вважати себе за вічних холопів, що готові виживати при будь яких обставинах. Та коли ж ми навчимося вже жити.
Соромно дивитись на людей, що готові продавати свої голоси. Велика їх кількість стоїть на вулицях за копійки і агітують, а при розмові кажуть: «А мені, що неоднаково хто гроші платить.» Так і виходить продаємось за дві гривні, а потім вони в нас за період свого правлення, так саме правлення бо всі вони одразу забувають, що знаходяться на служінні в людей, що живуть на цій землі, мільйони відбирають.