Дорогу до Європи для наших товарів ми маємо будувати самі

Чим ближче до Асоціації, тим більше стурбованості в очах аграріїв.

Саме тому дебати на виставці «ІнтерАгро» стосовно очікувань українських та європейських фермерів від вступу в зону вільної торгівлі були дуже цікавими. У засіданні Німецько-українського агрополітичного діалогу (АПД): «Угода про поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі — Можливості та виклики для українського аграрного сектору» прийняли участь як європейці, так і прибічники й противники «європейського шляху».

Відкривав захід Крістоф Вайль, Надзвичайний та Повноважний посол ФРН в України. Приємно було чути, що для Німеччини дуже важливим є якнайшвидше підписання даного документу про асоціацію.. Німеччина готова до того, щоб український фермер отримав доступ до європейського ринку.

Це позитивний сигнал. Але давайте розберемося: коли насправді Україна зможе конкурувати з європейськими сільськогосподарськими виробниками і чи зможе взагалі? І чи не є поспіх європейців бажанням якнайшвидше опанувати українські ринки?

Спробую показати, що ми матимемо від асоціації на прикладі молочної галузі.
Для того, аби українська молочка потрапила в Європу, потрібно привести всі технічні регламенти з виробництва до стандартів ХАССП. Це нормальний, хоч і досить тривалий та дорогий процес. Але не всім переробним підприємствам він вигідний.

Розглянемо це на прикладі заводу, що замається переробкою молочної сировини. Щоб отримати дозвіл на експорт своєї продукції до Європи, він повинен отримати єврознак. Вартість такого знаку в середньому 300-400 тис. євро.

Але гарантій, що тебе допустять до європейського ринку, він не дає, бо існують квоти на експорт. По-друге, європейська сторона сама визначає, яке з підприємств ці квоти покриє.

Наступна проблема. Майже 80% молока в Україні виробляють у присадибних господарствах. Тобто селянин тримає корову і здає молоко на переробку. Таке молоко жодна з країн ЄС не допустить на ринок. Воно вважається «брудним». 
У Європі чітко працює програма «від поля до столу», де простежується усе, навіть на яких пасовищах корова паслась. І хоча це лише питання часу для українських фермерів, але це також витрата коштів.

Тому вже зараз потрібно робити акцент на розвиток промислового виробництва молока. В Асоціації виробників молока велику увагу приділяють безпеці і якості продукції. Всі корови, що є в господарствах членів нашої Асоціації, ідентифіковані. В господарствах дотримані всі фітосанітарні норми для отримання якісного молока. Одним словом, Україні потрібно зменшувати частку приватного сектору у виробництві молока.

У цьому ж напрямку рухалась Естонія, Латвія, Литва, Польща, які на сьогодні є повноправними членами ЄС. В цих країнах дуже гарно працюють кооперації. І це теж гарний приклад того, як селяни можуть реалізовувати свою продукцію.

А спробуйте створити кооперацію чи збудувати ферму в Україні... Правові колізії, дорогі кредити, проблеми із землею...

Під час дебатів, на жаль, не вдалося почути про позитивні тенденції розвитку молочної галузі на європейському ринку. Щоб забезпечити конкурентоспроможність, вже півроку в Україні діє Робоча група з регулювання ринку молока в Україні. Ініціаторами її створення виступили ФАО, ЄБРР, АВМ. Особисто я бачу, що Україна має великий потенціал виробництва молока. Бо окрім трудолюбивих людей, в Україні є гарні природні умови. Це сприяє веденню молочного бізнесу.

На цьому етапі дуже важливо отримати підтримку з боку держави. Це можуть бути дотації, доступні кредити, зменшення податкового та адміністративного тиску.