Ода голові адміністрації

до для солідарності журналістів

Читаю місцеву пресу. Складається враження, що в районі шевелить ластами тільки одна людина - голова держадміністрації. Чисто тобі вставший із труни і розксерений по багатьох (не всіх) районах України Йосип Вісаріонович. Усе знає, про все думає, не терпить слова упоперек. Тільки осанну, і лише хором. Лише завдяки йому, невсипущому працівникові чиновницького ярма, пупу землі, ми, якщо його послухати, досі живі і дихаємо. Без нього і трава б не росла.
Хто він, цей солдат переднього краю?
Справжній ком..., тьху, регіонал?
Молодий (і не дуже, як кому пощастило, на всі райони салаг не вистачило) розумний підлабузник, який будь-яку свою промову, навіть у сауні, розпочинає із славослів'я Віктору Федоровичу Януковичу. За ним згадується ім'я губернатора. А вже тоді можна хвилин на тридцять запузирити і про власні подвиги.
Що відрізняє нинішніх голів від навіть кучмівських? Як правило,  на роботу вони їздять з області. Родини у райцентри не перевозять, живуть невідомо за чий рахунок у якихось будинках відпочинку, найдорожчих готелях. Хто їм сорочки пере і супчики готує - невідомо. Тачки у них - одне новйо, і власні. Замість кабінетів - будуари. Костюми - таких на зарплату дерслужбовця не купиш. Живуть на широку ногу. Головне - у нього у мобільнику і прокуратура, і міліція.
Виходить вельми цікаво: на бюджет працюють і підприємці, і селяни, і працівники якихось підприємств, а їхнього слова ніхто ніколи не надрукує. Треба їхати або в область, або в Київ. Для кого тоді місцева преса? І навіщо вона така взагалі?