Вурдалак Бузина

Продовження.

Чому Бузина ніяким чином не торкається дитинства Шевченка? Його сирітства і наймитства? Ви, шановні кияни і жителі великих міст, більше бачите невлаштованої молоді. Замурзаних або вочевидь одягнутих у секонд-хенд підлітків, які дуже вільно почувають себе на вулиці. Вони, можливо, нічим не відрізняються від "домашніх", але чомусь ми одразу dпізнаємо: інтернатівські. У них це на лобі написано. Невидимими літерами. Вони старші за наших дітей. Вони знають багато таких речей, про які і ми не здагадуємося. Вони бачили дно людського існування не по телевізору, а в своїй рідній хаті чи квартирі. Вони були свідками диких сцен, про які не напише жоден навіть дуже хороший письменник. Хіба що скупий рапорт - міліціонер.
Як зростав Шевченко? Під тином, по суті. Кого він бачив перед собою? П'яного дячка. Чия мати його прихилила до себе після смерті матері? Кому він був потрібний? Я не можу засуджувати юного Шевченка за те, що він відшмагав свого кривдника, коли той спав. Затим його забрали у козачки. Знову, що він бачив? Холопський двір. Хто його соромився чи від нього ховався? Бігає хлопчинка - то й нехай собі бігає... Хто ж знав, що це майбутній геній? Отоді б його, звичайно, ж поставили не козачком, а послали у якийсь навчальний заклад, де б його привчили до дисципліни і навчили усім наукам. І, зокрема, кому казати "драстуйте", а кому - "здоров". Ідіотизм, так?
А тепер уявіть собі хлопинку, який хоче вчитися на маляра, а його посилають козачком. Якого лупцюють, бо він украв огризок свічки і щось там малює. Який бачить життя без прикрас. І він розбирається у людях з напівпогляду. Це рафінований Сошенко побачив у дівчинці Амалії-Машеньки образ чистої краси. Шевченко її розкусив відразу. Тому й вийшла негарна історія. Якби дівчинка хотіла заміж, вона би вибрала Сошенка. Їй хотілося іншого... Питання, на яке я не отримала відповіді у книзі, це - кого народила та Лоліта? І де дитина? Адже у Шевченка дітей, як відомо, не було. З книги виходить - була дитинка, нехай і незаконнонароджена.
Продовжуємо далі прати білизну Тараса Григоровича.
Бузині, я думаю, потрібно дати Нобелівську премію. Тому що він знайшов причину, чому слов'янські мужчини спиваються. З книги виходить - не вміють себе тримати у руках. Не сприймають випробування долі чисто тобі  по книгах сучасної психології: кожен фініш - це, по суті, старт (Л.Костенко). Ура, вперед, на барикади, замість того,  щоб горе горілкою заливати.
Щодня, повертаючись з роботи, я бачу мужиків, які серед білого дня сидять у відкритих генделиках. Вони там не книги Бузини читають. І не про античну літературу сперечаються. Тупо випивають. Вони дурні, темні, хоч і вчилися у школі, і жорстокі до своїх дружин, ці ранні через хронічний алкоголізм імпотенти. Чи кожен із них у своєму житті намалював хоча б одну картину, написав хоча б один нікчемний вірш? "Якби з ким сісти хліба з'їсти, промовить слово, то воно б хоч і як тяжко на цім світі, а все б таки якось жилось. А так... нема з ким. Світ широкий, людей чимало на землі, а доведться одиноким або під тим простягтись, або, ні, треба одружитись хоча б на чортовій сестрі"... (даруйте за коми, не пам'ятаю пунктуації Т.Г.)
Якось я прочитала у романі Фейтвангера про те, як відомий єврейський адвокат, який не програв жодного процесу, бо знав усі таємниці юриспруденції, після вигнання з фашистської Німеччини не зміг працювати у цирку: плутав ноги і не міг запам'ятати кількох найпростіших жестів, щоб підказати лже-пророку, куди сховав годинника обманюваний ним глядач.
Ну не міг Шевченко осилити кілька вправ із військової муштри. Не міг. Не можу я запам'ятати,  що таке жикльор в автомобілі. Як на мене - просто красиве слово.
Мабуть, Бузина все може і все уміє. Щасливчик. Везунчик. І якщо йому доля підсуне гіркий лимон. він тут же вичавить із нього лимонад...
По суті, Бузина написав інструкцію, що мав робити у своєму житті Тарас Григорович, і що не мав. Навіщо?
Десь у далекій Америці так само від алкоголізму помер російський письменник і дисидент Сергій Довлатов. Його виховали "правильно". Чому він так і не зміг подолати цієї пристрасті? 
Далі. Я не вірю, що Шевченко був невігласом. Він був не істориком. І тому не міг знати всіх тонкощів. Він був поетом. його місія - показувати характери, створювати образи. Уявляю собі: сидить собі немуштрований солдат-невдаха Шевченко десь під вербою, виводить у захалявну книжечку каліграфічним почерком: Садок вишневий коло хати...  Ні, все-таки помер в Олесеві жандарм. Чи пан офіцір: йому щоб усе було по струночці, з гострою лінією простирадла, як на солдатському ліжку.
Шевченко був людиною самокритичною. Скільки сьогодні графоманів атакує видавництва і газети, аби надрукували їхні геніальні вірші? Як тяжко редакторові інколи послати за конкретною адресою такого нахабу? Якби не Матрос, хто би вірші Шевченка коли-небудь надрукував? І кому вони потрібні в Петербурзі були? Тоді як в Україні їх переписували від руки... Пригадую, як ми пошепки говорили у студентські роки, що У "Кобзарі" не всі вірші. Що його "Розриту могилу" ніколи не надрукують... А в кого побачать рукопис - посадять. Чи так вже й любила рад. влада поета?
Я не думаю, що Гребінка погано розбирався у поезії. Нічого йому було робити, тільки сидіти і редагувати малограмотні вірші... Мабуть, Гребінка був іншої думки про Шевченка. Інакше він лицемір. 
Щодо Гоголя. Якщо вірити біографам і друзям М.В., Гоголь був дуже закритою особистістю. Він боявся жінок. Чужих людей. У нього були свої таргани у голові. Не думаю, що зустріч цих двох різних людей, по-своєму геніальних, принесла би їм щось інше, крім розчарування...
Оцю цитату із книги "Вурдалак..." мені хочеться застосувати до самого автора: "Ядовитый маркиз - обыкновенный педераст, злой на язык, как и большинство его собратьев" (с.141). Бузина теж ядовитий, хоч і не педераст...
Дякую авторові за дуже точний опис хвороби, яку в народі називають "трипер".
Олесь посміявся з усього, що тільки можна було. І поставив усе з ніг на голову. Жалкую, що прочитала цю книгу. Ніби, пробачте, помиїв напилася.
І останнє. У четвертому виданні Олесь Бузина розповідає, як судився із спілкою письменників. Суд він не міг не виграти. Тут без претензій. Великий сумнів у мене викликала одна фраза: "Я не злякався". Не вірю. Ой, не вірю. Невже серце не гепнулось униз? Нехай на секунду секунди? Гепнулось. Невже не затріпотіла душа? Тому що вона, зрадниця, перша реагує на будь-який випад. Надто коли по ній топчуться - судовими позовами, просто словами... Забити душу дуже легко. (Я свою й забила об оце дослідження.) Вже потім вона може відтанути, загоїтися, розправитися від думки, що сполох був марним. Але перша реакція саме така. Якщо, звичайно, душа присутняі...
Не розумію, як книга витримала 4 видань? Мабуть, через скандальність. Зрештою, це її єдиний успіх. Тому що вона і не пізнавальна, і не викривальна. Вона жандармська. Автор сам знає, як краще було прожити життя Т.Г. От якби він вислужився до генерала, одружився на доньці попа, не вступав би ні у які товариства (сьогодні - громадські орагнізації, партії), не намалював голими себе і царицю, починав писати із великої літери, не носив кожуха і не хворів на трипер, ось тоді би він був генієм. Що робити бідному гею із відрізаним вухом Ван Гогу? Чому не геній (за Бузиною) Пікассо любив фотографуватись, у чому мати народила? Не знаю...
Генієм має право називатись, шановне панство, перш за все той, хто правильно харчується і не зловживає спиртним. Не вилазить із бібліотек. Не думає про людей погано (доктор Преображенський назвав пса хитрим - сволота, нічого не тямиться на медицині), ходить, як обірванець, не виступає проти начальства, дурень, а коли його зашлють у солдати - виправляється і робить кар'єру військового. У нього повинна бути довідка, що він не збоченець, тобто не гомосексуаліст. Він усім серцем любить самодержав'я, лає Степана Бандеру і Грушевського, вважає кріпосне право раєм для селян, спить тільки з дружиною і під ковдрою. Поза - місіонерська (це вже я від себе). Але крізь пальці дивиться на чужі подружні зради. Інакше він не геній.