Фрагмент із життя

…Німі чорно-білі фотографії. Наче за сонячним зайчиком фотооб`єктива ховається на фотографіях то в колоссі достиглого жита, то за туманом літнього ранку наше життя.

А фотограф встиг, непомітно для всіх, зафіксувати той момент між минулим і майбутнім, між вчора і завтра, між багато і мало, навіть не розуміючи, що переніс на фотопапір дорогий для когось фрагмент із життя. 

Літній спекотний ранок. Десь вдалечині розвіюється ще нічний туманець над луговим сінокосом. Прокидається сонечко, вмиваючи у річці свої промінці. І все навкруги хоче жити: прокидається, оновлюється, тягнеться вгору. І ще все на своїх місцях. Там далеко дідусь щось кричить до бабусі, у дворі гомін - хтось співає, хтось сумує, хтось лається і у всіх сої справи, клопоти. Метушня… Хтось кудись поспішає, не помічає інших. Тато мантачить косу, збирається з дідусем косити сіно, бо вже он яка трава висока. І лише я, маленька, сиджу без діла, спокійно спостерігаю за всім цим. Проте вже не чую ні курликання того лелеки, що саме пролітає над подвір`ям, ні дзвін від удару молотка по косі, не чути про що перешіптуються і дідусь із бабусею, хоча давно вже нема дідуся та й бабуся давно вже не ходить.