З політикою краще не тягатися

Типовий образ уркаїнця-виборця

   Мій дід - дуже політична людина. Уже давно сивина припорошила скроні, а норов так і залишився гарячий і пристрасний, як в юнацькі роки. Не дарма бабуся часто про нього каже: «Що старе, що мале».

   Бува, приходиш до нього, а він не спить, не їсть, навіть чарочку не пропустить, а  тільки дивиться по телевізору новини та передачі «про політику». Раніше у нього на кухні у нього завжди висів великий календар із зображенням якогось політичного діяча. Винахідливий дідусь повісив його так хитромудро, що хочеш-не хочеш, а побачиш. І тоді він дивився на тебе так загадково, гордовито, навіть трохи зверхньо. Ну що скажеш – ідейна людина!

   Пам’ятаю, якось прийшла до діда в гості в 2004 році. Зустрічає мене на порозі такий собі «рижий Ап» – в помаранчевому спортивному костюмі, в помаранчевій шапці, навколо шиї зав’язаний помаранчів шарф. І горлопанить так, що весь будинок чує:

-          Ющенко - так!!! Нас багато, нас не подолати!

   Веде мене на кухню, садить за стіл, частує мандаринами та все розповідає про вибори, що наближаються. Каже, заживемо, як нормальні люди.

-          А чого, діду, - питаю, - ви перестали в шахи грати з сусідом, дядьком Митяєм?

Сказала і здалося мені, що блискавка в кухню залетіла. Дід ледь зі штанів не вискочив та ледь мандарином не вдавився.

-          Та він же за біло-синіх! За бандюків!!!

   Та як затявся розповідати всю свою політичну ахінею! Я частину того не зрозуміла, іншу частину  не запам’ятала, а решту й взагалі не слухала. Зате уважно слухав Віктор Андрійович, чий величний портрет висів над на стіні, наче ікона.

   Згадується, як зайшла в році 2010. Дід відкриває двері у вишиванці  й кричить чимдуж:

-          Бандера, Шухевич -  герої України!!! Слава Україні! Героям слава!

Частує мене борщем з цибулею та каже:

-          От ти знаєш, що ти їси?

-          Звісно, знаю!, - кажу, - борщ!

-          Сама ти борщ! А це – кров москалів! – сказав, як відрізав.

   П’є дід самогонку, огірком закусює та все ворушить вусами, що їх нещодавно відпустив. Він і мені пропонував гіркої, та я відмовилась. Хай Олег Тягнибок з ним п’є, коли вже його портрет красується в кухні.

   Моторошно мені якось стало, пішла я додому збиратись. А дід став у прихожій, дивиться на себе в дзеркало, бороду почісує та каже:

-          Оце, думаю, треба в кожному українському місті пам’ятник Степана Бандери поставити! Хай люди знають, хто їх герой!

-          Таки в кожному?, - питаю.

А дід весь розчервонівся як помідор й кричить:

-          В кожному-кожнісінькому! А Леніна прибрати геть! Слава Україні Героям слава!

   З часом всі звикли до пристрасної цікавості діда до політики. Аж тут сталося щось надзвичайне. Телефонує мені бабуся й каже: «Приходь, бо з дідом щось дивне відбувається!» Приходжу. Дивлюсь: дід по хаті ходить, речі метушливо перекладає з одного місця на інше, а сам - якийсь напрочуд врівноважений та спокійний. Меблі переставляє, макітру чухає та в книжку якусь весь час дивиться.

Аби його розважити, питаю:

-          Ну що, діду, скоро вибори! За кого голосувати будеш?

Дід на мене подивився якось по-філософськи та відповідає:

-          Проти всіх, онуцю, проти всіх! Виявляється,  не від політиків наш добробут залежить, а ось – він фен шую! – і тиче мені в руки книжку «Фен шуй від А до Я».

Бабуся сплеснула руками:

-          Діду, діду… Вік живи, вік учись! Ну ходімо на кухню, пити чай з цим твоїм… як його… жасмином.

А над плиткою у діда тепер китайський календар. Тепер у нього все «по фен шую».