ХДУ не вистачало відкритого простору!

Що таке "open space".

Коли профорг нашої групи оголосила, що терміново треба вибрати 2 людей, які підуть на семінар із загадковою назвою «Open space», це мене насторожило. Особливо підозрілим було те, що цей захід відбуватиметься в п’ятницю і суботу, як раз тоді, коли студентам треба виконати безліч важливих і невідкладних справ.

   Але цікавість взяла верх, я розуміла, що треба обов’язково розгадати, що приховує в собі таємниче англомовне словосполучення. Тому через деякий час був проголошений вердикт – від нашої групи на семінар йдемо я і Жека (той самий, з яким я ділю парту). Тим більш Саша (профорг) як раз уточнила: «Сказали, що там буде кава-брейк!». Тож дороги назад, як то кажуть, не було.

   Людей набралося дійсно багато. «О, привіт! І ти тут?» - чулося звідусіль. Зареєстровані отримали канцелярський набір (папку, ручку, блокнот, брошуру з коротким описом заходу) і зайняли свої місця в аудиторії №264. Я ледве знайшла, куди присісти. Здавалося, що в цю аудиторію запхалося пів універу. «Ну нічого, - подумала я, - подивимося, скільки з вас «доживуть» до фініша».

   І ось, здається, почалось. За столом навпроти нас сиділи троє: Настя Ляднева (власне, фахівець профспілкової організації ХДУ, яка все це організувала), тендітна русява жіночка і усміхнений молодий чоловік (їх ми ще не знали). Але Настя швидко все роз’яснила. Тендітна жіночка – це пані Зоряна Борбулевич, з якою ми й провели найкращі й найплідніші години п’ятниці і суботи. Вона – тренер міжнародного класу, член німецького фонду ім.Фрідріха Еберта, а від себе додам – напрочуд мудра і приємна жінка, від якої ми почерпнули багато нової і необхідної для нас інформації. А її супутник – Антон Ємєльянов – виконував роль асистента і так само, як Зоряна, був нашим старшим товаришем і радником протягом цього часу.

   Проте в чому полягає суть заходу, все ще було не ясно. «Проливати світло» почала Зоряна. Вона трохи розповіла про себе і перейшла до головного – до формату нашого семінару. До цього моменту ми вже встигли прочитати в брошурках, що він має назву «Open space» (тобто відкритий простір), але як буде проходити робота, ніхто поки не уявляв. Стривайте… Робота? Ми ж прийшли на семінар, а це значить, що нам повинні щось розповідати, а ми – так само, як  на парах, хитати головами, робити вигляд, що слухаємо,час від часу проголошувати щось типу розумне. Але цього разу ми дещо не вгадали.

   Поступово стало зрозумілим, що формат «Open space» передбачає роботу в групах, обговорення проблем і створення проектів у так би мовити невимушеній обстановці. Як зазначила Зоряна, традиційний метод проведення подібних зустрічей «грішить» тим, що люди в певний момент приймають «позу сурка» - очі закриваються, голова схиляється на бік, одним словом, різко хочеться спати. Який же тут семінар? Подушка й ковдра в самий раз!

   Саме тому захід в режимі вільного простору не має чіткого регламенту, суворих правил, нудних розмов і повчань. «Ви не зобов’язані!» - часто повторювала пані Зоряна. І дійсно – все робилося за власним бажанням студентів, без жодних примусів.

   До речі, тема нашого «Open space» звучала так: «Сучасні інструменти підвищення конкурентоспроможності молоді після закінчення ВНЗ». Ключові слова тут «конкурентоспроможність» та «ВНЗ» - просто безмежний простір для фантазії студента.

   Як вже зазначалося, ми повинні були працювати в групах. Цікавим є «розподіл» учасників на метеликів і джмелів. Перші – це ті, хто постійно переміщується з однієї групи в іншу і скрізь «вставляє свої 5 копійок». А другі сумлінно працюють в одній групі, не відволікаючись на «чужих». Також є правило, що діє і для метеликів, і для джмеликів. Звучить воно так: «Якщо під час обговорення ви усвідомлюєте, що користі нема ні для вас, ні від вас, - скористайтеся законом 2 ніг – ідіть в місце більш продуктивне».

   І останній елемент (а  точніше – інструмент), без якого ну просто ніяк – це чарівний тамбурин (бубен, коротше), яким Зоряна користувалася, коли увага студентів розсіювалася і її переставали чути. Треба сказати, що звуки від нього дійсно дуже гучні, на нерви діє. Тож хочеш-не хочеш, а замовкнеш.

   На дошці було намальовано графік, який був… ні, не щільний, а зовсім пустий! Власне, наше перше завдання було спрямоване на те, щоб заповнити пустий простір і самим сформувати графік семінару.

   Кожний небайдужий студент, який мав, що сказати, повинен був встати, написати на аркуші паперу хвилюючу його тему і озвучити її перед аудиторією. І от, Зоряна закінчує свою промову, відходить вбік… Перший пішов! Сміливого студента підбадьорюють гучними оплесками (так і не зрозуміло, від захвату, чи це була іронія). Проте молоді люди почали вставати з місць один за одним. Вони писали різними почерками теми, говорили, що їх хвилює. Нарешті! Нарешті студенти заговорили!

    Таким чином пустий графік став заповненим. І одразу ж почалася перша сесія, тобто перше обговорення, яке більшість почала з кави. До речі, для кави-брейк не було окремого часу. Кожний учасник міг підживитися філіжанкою (тобто пластмасовим стаканчиком) кави і печивом, коли йому заманеться. Чомусь одразу подумалось, що дехто так і проведе всю конференцію біля столику. Але навіть затяті кавомани не обмежились тільки улюбленим напоєм, а встигали й брати активну участь в обговореннях.

   Взагалі-то, коли модератори оголосили «відкритий простір», чимала частина присутніх просто розчинилася в повітрі. І на підсумках дня (о 18.45) аудиторія була  вже далеко не повна. Проте особисто для мене це позитивний знак, адже залишились саме ті люди, яким дійсно цікаво брати участь в заході. Навіть сформувалася якась команда, ніхто не сварився, але була дискусія – цілком доросла обґрунтована бесіда між учасниками заходу.

   Результат роботи різних груп був документально зафіксований, на великому форматі було зазначено: ім’я відповідального, а також імена тих, хто взяв участь в обговоренні, основні тези піднятої теми, результати дискусії, поради. Отакі заповнені «формуляри» по завершенню останньої п’ятничної сесії лежали на столі у модераторів. Протягом 15 хвилин підбили підсумки, і всі вдоволені й життєрадісні рушили до дому.

   Аби не тягнути кота за відомо що і не повторюватися, скажу, що в суботу ми робили практично те ж саме. Здивувало, що незважаючи на ранній час початку дискусії (9.00), більшість учасників, які «вижили» ще з п’ятниці, з’явилися майже вчасно. Тоді ми почали знову обговорювати, пити каву, пити каву і обговорювати. Аж поки діло не сягнуло свого логічного завершення.

    Перед тим, як студенти почали складати свої остаточні проекти, Зоряна Борбулевич розповіла про методи планування дій (за формулою SMART), ознайомила студентів з алгоритмом планування дій, за допомогою якого було легше прописувати і презентувати проекти.

   Кожен із нас також записав у виданому ще в перший день блокнотику, що нового і корисного він зрозумів для себе, свого майбутнього, яку ідею хотів би розвити далі. До того ж пані Зоряна розповіла нам безліч повчальних історій з реального життя – таких історій, які надихають і спонукають до дій. Сидіти склавши руки було просто неможливо. Хотілося скоріше рятувати і змінювати на краще світ!

   Отже, наприкінці заходу всі студенти, які разом з командою довели до кінця свій проект, зробили невеличку його презентацію. Як наслідок – створення реального проекту  (поки що без назви), за який відповідальна Настя Ляднева. Він спрямований ні на що інше, як підвищення конкурентоспроможності ХДУ і стартував уже в понеділок! До речі, якщо ви хочете докласти зусиль до нового проекту, звертайтеся в 262гу аудиторію (профком університету)!

   Наша дискусія у тепер вже знайомому форматі «Open space» завершилась напрочуд дружелюбно і якщо зазвичай в таких випадках кажуть «на позитивній ноті», то я, мабуть, скажу з ароматом кави. Наостанок модератори Зоряна і Антон залишили свої контакти і адреси сайтів, які можуть нам знадобитися. Мені на думку чомусь спало, що ми з ними ще колись обов’язково зустрінемось. А, як відомо, жіноча інтуїція ніколи не підводить. J