Якщо я не цікавлюсь політикою,
то політика зацікавиться мною.
З того
часу, як з’явилася так звана «свобода слова», газетні шпальти все частіше
почали «копирсатися» в політичному устрої держави, віднаходити в ньому все
більше й більше недоліків і звинувачувати владу в усіх лихах країни. Однак мало
хто (навіть з тих, хто про це пише) може відповісти бодай для себе на питання:
«Що таке політика?» або «Хто такий політик?»
Зважаючи
на нашу пресу, можна зробити висновок, що політика і все, що з нею пов’язане, щось
негативне, а ті, хто називають себе політиками – не більше, ніж пузаті крадії й
брехуни, що їздять виключно на Мерседесах і відпочивають на віллах. Але чи так
це насправді?
Складно
відповісти на це питання, тому що не так багато людей (особливо серед сучасної
молоді), які б справді цікавились політикою. Адже для того, щоб розуміти цю
складну систему, треба знати історію і сучасність, вміти аналізувати, проводити
паралелі між схожими та відмінними суспільними явищами. Чи багато молодих людей
можуть похизуватися такими здібностями? Якщо ви спитаєте мене, чи цікавлюсь я
політикою, я відповім скоріше ні, чим так. Чому – спробую пояснити.
Насправді
політика – це «мистецтво управління державою». Тільки вслухайтеся – мистецтво!
Отже, далеко не кожний може стати політиком. Ще політику можна назвати
сукупністю політиків, що хоч і звучить банально, але зрештою так і є. Тож я
наважуюсь припустити, що мене, як і багатьох інших, політика не цікавить тому,
що я не бачу гідних уваги політиків.
Мені
здається, що в політику повинні йти люди самовіддані, схильні до лідерства, працьовиті,
а головне – патріоти, ті, хто любить свою країну. Політика – дуже відповідальна
сфера, часто від рішення її працівників залежить доля окремих людей, а то й
усього народу.
По-перше,
політик має бути гарним оратором, вміти говорити так, щоб його приємно було
слухати, вміти переконувати, а не просто бубоніти собі під ніс. Іноді хочеться
просто послухати грамотну мову розумної, освіченої людини. А замість цього ми
тільки й чуємо, що «ляпи», які навіть цитувати зайвий раз не хочеться. І
замість того, щоб поважати політиків, захоплюватися їхніми ідеями, ставити і
приклад дітям (не дарма на питання «Ким ти хочеш стати?» малюки часто
відповідають «Президентом!») ми насміхаємося над ними. Схоже, бути предметом
жартів – це те, що нашим політикам найбільше вдається.
По-друге,
йдучи в політику, людина, на мою думку, повинна думати не про власне
збагачення, а про інтереси держави, народу. Коли людина просто рветься до
«дурних» грошей, до добра це не приведе і, я вважаю, що така людина не має
права називатися політиком. Згадайте, чому британці досі люблять і шанують
Уїнстона Черчилля? Тому що він був політиком за покликанням. І народ це
відчував. Як би ми не ставилися сьогодні до тиранічних радянських правителів,
треба віддати їм належне хоча б тому, що вони вміли переконувати. Їм вірили, за
ними йшли. А наші сучасні політики здаються збайдужілими до держави,
зацікавленими лише у власній користі.
По-третє,
політик повинен бути чесним. Хоча, на жаль, зараз це здається утопією. Адольф
Гітлер, до якого в історії неоднозначне ставлення заслужив все-таки славу
мудрого політика. Адже він не намагався завуалювати свої фашистські ідеї, а
відверто пропагував їх, чим викликав довіру й визнання свого народу. У нас же
кажуть одне, а роблять інше. Яскраві лозунги ніщо інше, як абстрактні фрази «ні
про що». Це вже не для кого не секрет, але громадяни України ніяк не відвикнуть
пошиватися в дурні.
І це
далеко не повний перелік рис, які мають бути притаманні політику. Але
зрозуміло, що наші, українські політики, в більшості своїй не відповідають
жодному з цих пунктів. Я б сказала, що вони політично непривабливі. А тому
роблять непривабливою й політику. З цього випливає й відповідне ставлення людей
до політики.
Варто
звернути увагу, з яким задоволенням представники сучасного покоління дивляться
розважальні шоу типу «Дом-2», «Останній герой», «Майданс», «Голос України» і
подібне, як вони чекають на чергову трансляцію улюблених передач усією сім’ю,
як передбачливо купують заздалегідь насіння й роблять чай, аби поєднати приємне
з приємним… А чи з таким же захопленням дивляться люди новини?
-О, у нас
в країні знову все погано! Вимкни цей кримінал, прошу тебе! – часто я чую від
мами, коли батько за вечерею хоче передивитися останні новини.
Не те,
щоб було нецікаво, просто сучасний світ новин представляє нашій увазі або такі
жахливі історії, що й настрій на весь день псується, або так нагадує театр
абсурду, що аж бридко. Не знаю чому, в сучасному ЗМІ-просторі склався
стереотип, що в нашій країні апріорі все погано, що всі політики погані і що ми
неминуче котимося вниз.
Власне
політичні новини є не дуже привабливими для більшості громадян. Єдине, що
користується сьогодні неабиякою популярністю – політично спрямовані ток-шоу,
які нібито розраховані на дискусію. Але щоразу стає все ясніше, що «дискусія»
таких передач заздалегідь прописана в сценарії, що режисери ретельно підбирають
учасників шоу і навіть конфлікти, які глядачі дуже полюбляють, спалахують не
так вже й спонтанно. Проте, незважаючи на це, дивитися подібні програми хоча б
цікаво. Хоча з власного досвіду можу констатувати, що декілька разів, коли я
чесно починала дивитися подібні шоу, закінчувалось все тим, що я міцно
засинала, так і не дізнавшись, чи надер хтось комусь п’ятака. Можу лише
подякувати вельмишановному Савіку Шустеру і вусатому пану Кисельову за те, що
їх голос подіяв на мене більше, ніж будь-яке снодійне.
Отже
підсумувавши все вище написане, я роблю висновок, що політика повинна цікавити
нас особистостями, такими постатями, яких захочеться цитувати не тільки з метою
кепкування, такими, які будуть для нас в усьому зразком і прикладом для
наслідування. На превеликий жаль, такий «розклад» ажніяк не відповідає
дійсності. Саме тому, мабуть, я не цікавлюсь політикою. Хоча може, це тому що я жінка (так думає один
мій знайомий), може, тому що мене більше приваблює культура, може, тому що не
можна одного дня почати цікавитися політикою і все розуміти. Але, як то кажуть,
якщо гора не йде до Магомета, то Магомет
йде до гори. Тож я чесно обіцяю, якщо
політика зацікавиться мною, я її не ігноруватиму. J
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.