Кому демократія, а кому батоги і пряники…

   Система виховання та освіти в США зовсім не така, як в Україні, Росії та деяких інших країнах колишнього радянського союзу. І зовсім інакше ставлення до дитини, інший погляд на її права і обов’язки. Така різниця залежить і від держави, і від нації, і від менталітету, але не менше й від самих батьків. У зв’язку з тим, що Україна сьогодні активно прагне переймати іноземний досвід буквально в усіх сферах, постає питання: що ж для виховання наших дітей буде краще – американська демократія чи популярна радянська система  «кнут и пряник»?

Американська демократія

   Не дарма цей розділ має таку назву. Адже всі складові американського виховання характеризуються демократичною спрямованістю. Звучить це гарно, особливо для українців, для яких демократія як місяць на небі – начебто є, а дістати неможливо.

   У мешканців США демократія виховання проявляється в тому, що дитина змалку почувається вільною, самостійною. Американці ставляться до дітей як до дорослих, привчають їх вільно висловлювати свою думку, дискутувати зі старшими, вчителями - пропагується цілковита рівність. Маленький громадянин Америки має право цілком серйозно спитати: «Чому я маю це робити?» або «Чому цього не можна?», і батьки зобов’язані не просто переконати, а й пояснити малечі, чому має бути так, а не інакше.

   Навчання американських дітей має розважальний характер – воно повинно приносити в першу чергу задоволення. Багато батьків займаються з дошколятами самотужки, а якщо все ж відправляють своє чадо у садок, там з ним в основному грають, малюють, беруть участь у виставах тощо (у нас же – чим раніше маленька людинка почала набувати теоретичні знання, тим краще). Пізніше, коли дитина йде до школи, вона постійно має право вибору (знову - демократія і самостійність). Після закінчення початкових класів школяр обирає ті дисципліни, які йому цікаві, які будуть потрібні для майбутньої професії. Різноманітні конкурси, вистави, ярмарки проводяться в американських школах не «для галочки», як у нас, а є важливими подіями, на які всі чекають, і до яких батьки з дітьми готуються заздалегідь.

   Особливу увагу треба приділити покаранням, які застосовують американські батьки для своїх бешкетників. Про те, що дитину можна вдарити чи хоча б накричати на неї, не може бути й мови. Це неприпустимо й аморально. Як би дитя не нашкодило, дорослі будуть намагатися «достукатися» до нього за допомогою бесіди, а якщо і так не виходить, то обмежують неслухняного в телевізорі, іграшках, солодощах тощо. Або відправляють до своєї кімнати «подумати».

   Знайома, яка емігрувала в Америку, розповідала, що коли сусідка почула, як вона підвищила голос на дитину, попередила, що тут за таке можуть в міліцію забрати, а у гіршому випадку – притягнути  до адміністративного чи кримінального покарання.

   До речі, якщо дитина не встигає в школі – винен учитель, котрий одразу підозрюється в непрофесіоналізмі і поганій роботі. Якщо маля неслухняне і погано поводиться – винні батьки, тому, що не змогли домовитися, пояснити, знайти підхід.

Українська диктатура

   Хоча офіційно Україна є демократичною державою, щодо виховання доцільніше буде вжити термін «диктатура», що в політиці означає необмежену владу особи або групи (протилежність демократії).

   На відміну від американців, українці змалку навіюють дитині: «старших треба слухатися», «ти ще маленький» та інші стереотипізовані фрази, які передбачають своєрідне «підпорядкування» дітей батькам. Ще з часів мазанок та чорновусих козаків прищеплювалася беззаперечна повага до тих, хто подарував тобі життя. Батько - завжди голова сім’ї,  суворий і справедливий. Мати – більш лагідна, ніжна, розуміюча. Ще з прадавніх часів сказати батькові або матері «ні», відмовити в допомозі вважалося великим гріхом, і навіть в художній літературі діти, які пішли наперекір своїм батькам, замальовувались виключно як негативні герої. 

   Самостійність українських дітей порівняно з американськими дещо обмежена. Адже більшість рішень приймають батьки. У яку школу відправити, в яку секцію записати, яку іграшку/річ купити – все це тато з мамою «краще знають». Для українців їх діти завжди маленькі, нерозумні, нездатні робити щось самостійно. Хоча обов’язків на ці маленькі плечі покладають з кожним роком все більше і більше.

   Уже з дитячого садка маленькі українці починають набиратися знань. Тут вони вчать букви, опановують основи письма, читають по складам. Зараз ще стало престижним ще до школи вивчати англійську. Батьки намагаються контролювати життя своїх чад аж до того часу, поки вони самі не стануть батьками.

   Одним з недоліків української системи виховання є те, що, перебуваючи постійно під батьківським крилом, дитина звикає, що за неї подумають, за неї приймуть рішення, їй скажуть, що робити. І коли настає час самостійно будувати своє життя, молода людина просто губиться і виявляється, що не знає, чого насправді хоче.

   Що стосується методів покарання, то не секрет, що нерідко представники нашої держави використовують крик, образи, фізичну силу для того, щоб «втовкмачити в голову» дитині щось, на їхню думку, необхідне. Українці, яких у дитинстві не били – скоріше виняток з правил. Страшно, що у нас навіть не намагаються це приховати… Бо такий метод здебільшого вважається нормальним і навіть загальноприйнятим. Хоча треба зазначити, що останнім часом батьки почали потроху розуміти, що насильницьке виховання не таке ефективне, як здається, і почали поступово переходити до бесіди, взявши приклад з іноземних товаришів.

   Часто батьки говорять своїм дітям фрази типу: «Подивись на Машу. Яка вона розумниця. Не те, що ти!», таким чином занижуючи самооцінку дитини і негативно впливаючи на її психіку. Цього робити не можна. Так само, як не можна покладати на плечі дитини забагато обов’язків: «ти повинен», «я в твоєму віці умів це робити», «всі діти це роблять» тощо. Бо вона не розуміє, чому  з одного боку їй кажуть, що вона ще мала, а з іншого - що вже достатньо доросла, щоб виконувати низку цілком дорослих справ.

   Підсумувавши все вищенаписане, повертаємося до головного питання. Отже… Яка ж система виховання є більш доцільною? Адже, незважаючи на яскраві недоліки української, не одне покоління виховувалось саме так, багато відомих талановитих українців тому підтвердження. Але й американці не пасуть задніх… Насправді все дуже просто. Немає єдиного рецепту. Мудрі батьки повинні взяти з усіх культур найкраще, щоб правильно виховати дитину, переймати тільки той досвід інших країн, який підійде їхньому чаду. Серед основних запорук успішного виховання можна назвати:

1)      Розумний баланс між дружніми та виховними стосунками з дитиною;

2)      Уміння слухати і розуміти свою дитину, вникати в її проблеми і поважно до них ставитися;

3)      Поєднання розважальної діяльності дитини з навчальною так, щоб це було захопливо і цікаво;

4)      Уміння вирішувати проблеми з дитиною без застосування фізичної сили;

5)      Поступове привчання дитини бути самостійною у прийнятті рішень.

   І головне, не забувати, що дитина – це особистість, яка має власний розум. На неї треба дивитися як на індивідуальність, поважати її, як ви поважаєте себе. Адже ваше чадо – це продовження вас самих.