Замовний тупик

Тема безкоштовного отримання молоддю вищої освіти не вщухає цілорічно незалежно від початку чи завершення навчального року.

Тема безкоштовного отримання молоддю вищої освіти не вщухає цілорічно незалежно від початку чи завершення навчального року. Особливо вона стає пекучою саме навесні та влітку, коли вступники на І і V курсах змагаються за омріяні держбюджетні місця, а міністерство освіти виправдовується за зменшення "замовлення" або хвалиться його збільшенням.

Як же ж і хто рахує, скільки треба державі кадрів із дипломами молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра? І чи саме державі вони потрібні?

Спробуємо розкласти все по поличках.

Безкоштовна вища освіта - державна гарантія

Конституція України подарувала її громадянам право на безкоштовну вищу освіту в її вузах, що належать власне державі або місцевим громадам. Звісно ж не всім, а тільки переможцям певного конкурсу:

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Саме конкурсність права безкоштовного отримання диплому вищого навчального закладу підтвердив і Конституційний Суд свого часу.

Спираючись на це державний і місцеві бюджети мали б витрачати певні кошти на "свої" вузи, в яких громадяни надурняк наповнювалася б знаннями та навчиками існуюючих у країні професій. Але ця державна "безкоштовність" виявляється не такою і безкоштовною, як і безкоштовна медицина.

Безкоштовна вища освіта як аванс для роботи на державу

Цікаво, якщо громадянин є законослухняним платником податків (або не є), то він може отримати якісь безкоштовні медичні послуги в комунальній поліклініці. При цьому факт використання таких послуг не створює для громадянина додаткових обов'язків перед бюджетом, який "годує" лікарню.

Цікаво також, що ті самі конституційні гарантії не дозволяють використовувати примусову працю:

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

То чому ж отримання громадянами безкоштовної вищої освіти має спричиняти зобов'язання віддячити державі, яка дає за податки:

• якусь медичну допомогу в державних і комунальних закладах - безкоштовно та без інших зобов'язань;
• вищу освіту в державних і комунальних закладах - безкоштовно та з обов'язком "відпрацювати три роки"?

Чинні закони про освіту (що прийнято задовго до Конституції незалежної України) та про вищу освіту (що прийнято вже після 1996 року, але в повній відповідності до "старшого брата") чітко прописують обов'язок громадян, які отримали вищу освіту в державних вузах, прибути в державний сектор і працювати там не менше трьох років.

Ряд підзаконних актів деталізують цю процедуру:

• урядова Постанова №992 від 22 серпня 1996 року "Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням" (зі змінами);
• Порядок працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням;
• Порядок працевлаштування випускників аграрних вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснюється за державним замовленням з урахуванням специфіки галузі.

Зокрема, всі вони дарують можливість таки не відпрацьовувати за деяких причин:

• встановлення інвалідності І-ІІ групи;
• встановлення інвалідності І-ІІ групи у дружини (чоловіка) випускника, одного з батьків (або осіб, які їх замінюють) випускника;
• якщо випускник - вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину у віці до трьох років, або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею шестирічного віку); одинока мати або батько, які мають дитину до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
• проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського й старшинського складу, прапорщиків, мічманів, офіцерів та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника;
• вступ до вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації (для випускників вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації);
• неможливість надання випускникові роботи за спеціальністю згідно з медичним висновком (якщо медичний огляд для прийняття на роботу відповідно до законодавства є обов'язковим) або висновком медико-соціальної (експертної) комісії;
• банкрутство замовника.

Ще нікому не вдалося оскаржити в Конституційному Судові України невідповідність цих актів Основному законові. Разом із тим судова практика показала, що випускникові, який без вище наведених причин, не відпрацював три роки, можна як з легкістю виграти справу, так і з тріском її програти.

Цинічним з огляду на це є позиція МОНМСу, яке заявило:

Через відсутність механізму, який би зобов'язав випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, відшкодувати до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі понесені витрати за договором, будь-які матеріальні претензії до нього є неправомірними.

але нічого не зробило, щоб нівелювати нормативно-правову плутанину з "відпрацюванням".

Окремим питанням лишається те, що є державним сектором економіки, в якому мають працювати молоді кадри? Скільки в країні державних підприємств і установ? А скільки робочих місць і вакансій? Яка середня зарплатня?

Виявляється, тільки в Харківській області представників цього сектору:

Наприклад, у місцевій владі працюють 34439 осіб, середня зарплатня яких становить 3374 грн/міс (120% від середнього рівня по області; станом на червень). По країні в середньому чиновники отримують 3644 грн, а потреба в них становить 8,5 тис.

Державна потреба в кадрах із вищою освітою

Повертаючись до "державного замовлення" треба визначитися, що воно здійснюється:

• на замовлення центральних і місцевих органів влади (коли такий орган каже, що через Х років йому потрібні N чиновників, службовців і інших працівників);
• для потреб суспільства в середньостроковій перспективі.

І з першим питань не виникає, бо владні органи або направляють на підвищення кваліфікації власних співробітників, або дають їм іншу/кращу освіту, або кажуть абітурієнтові "Ми вас готуємо, щоб ви працювали на нас". А от із другим - вищеописана загадка - чи за кошт державного бюджету готуються кадри саме для державного сектору? Якщо так, то як рахують скільки через (умовні) п'ять років буде вакансій (зокрема, нових робочих місць) у держсекторі? Якщо ні й держава дає нагоду безкоштовно отримати вищу освіту, то скільком молодим людям давати таку форми державної підтримки? І яким із них?

Державна підтримка отримання вищої освіти

Чинний Закон України "Про вищу освіту" гарантує певне - мінімальне - число місць державного замовлення:

Фінансування за рахунок видатків Державного бюджету України підготовки фахівців з вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів у вищих навчальних закладах державної форми власності здійснюється в обсягах, необхідних для забезпечення на кожні десять тисяч населення навчання не менше як ста студентів у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації та ста вісімдесяти студентів у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації.

Але вже не перший рік цей закон намагаються змінити. Ось як, наприклад, у законопроектах, що зареєстровані в Верховній Раді поточного скликання, бачать тему безкоштовної вищої освіти:

Проект нової редакції закону про вищу освіту, що шляхом консенсусу підготовлений робочою групою на чолі з ректором НТУУ "КПІ" Михайлом Згуровським бачить це так:

А ось у липні в парламенті зареєстровано законопроект №10720, який може змінити відповідні норми закону про вищу освіту стосовно обрахунку кількості держбюджетних місць абстрактним визначенням:

Державне замовлення формується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного замовлення, за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, та інших державних замовників з урахуванням середньострокового прогнозу потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці та обсягів видатків державного бюджету на зазначені цілі.

Координація діяльності державних замовників щодо розміщення та виконання державного замовлення здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного замовлення.

Середньостроковий прогноз потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці складається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного замовлення, на підставі даних, наданих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері статистики, з урахуванням пропозицій інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Національної академії наук, галузевих національних академій наук, інших бюджетних установ, спільним представницьким органом всеукраїнських профспілок та профспілкових об’єднань, а також спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні.

Для складення середньострокового прогнозу та уточнення його показників центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Національна академія наук, галузеві національні академії наук, спільний представницький орган всеукраїнських профспілок та профспілкових об’єднань, а також спільний представницький орган сторони роботодавців на національному рівні подають щороку до 15 вересня центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного замовлення, статистичні та інші відомості.
Середньостроковий прогноз складається відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного замовлення.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного замовлення, доводить щороку до 1 листопада середньостроковий прогноз державним замовникам.

Державні замовники подають щороку до 1 грудня центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного замовлення, пропозиції до проекту державного замовлення на наступний за плановим рік та наступні два бюджетні періоди у натуральному та вартісному виразах відповідно до затверджених критеріїв у розрізі освітньо-кваліфікаційних рівнів, галузей знань і спеціальностей з урахуванням середньострокового прогнозу.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного замовлення, визначає зведені проектні обсяги державного замовлення і включає їх до проекту Державного бюджету України.

Державні замовники після набрання чинності Законом про Державний бюджет України на відповідний рік подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного замовлення, пропозиції до проекту державного замовлення на плановий рік з визначенням показників середньорічної чисельності, орієнтовної середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, а також обсягів видатків, передбачених державним бюджетом на зазначені цілі, та відповідні обґрунтування щодо наданих пропозицій.

Орієнтовна середня вартість підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта розраховується відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Порядок формування державного замовлення, у якому передбачається, зокрема, механізм складення середньострокового прогнозу, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державне замовлення разом з прогнозними загальними обсягами натуральних показників державного замовлення за освітньо-кваліфікаційними та науковими рівнями на наступні за плановим два бюджетні періоди щороку затверджуються окремим рішенням Кабінету Міністрів України.

У разі виникнення потреби у внесенні змін до затверджених обсягів державного замовлення на поточний рік державні замовники подають не пізніше 1 листопада зазначеного року центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного замовлення, відповідні пропозиції.

Внесення змін до натуральних показників державного замовлення без збільшення їх загальних обсягів за освітньо-кваліфікаційними та науковими рівнями здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного замовлення, за обґрунтованим поданням державного замовника. Внесення інших змін до обсягів державного замовлення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного замовлення.

Як висновок, треба спробувати зберегти достатні показники державного замовлення на кадри з вищою освітою як певне досягнення соціальності з боку держави, але надалі робити рішучі кроки з:

• відмови від незрозумілого прогнозування потреб, ще й для державного сектору, що неминуче скорочується;
• чіткого розділення в Державному бюджетові видатків на вищу освіту для, по-перше, потреб органів влади, їхніх установ і, по-друге, державної підтримки отримання дипломів молодими талановитими й обдарованими громадянами в певній, чітко прописаний (по числу або формулі) гарантованій кількості.

Це вимагає не тільки зміни раду нормативно-правових актів, а й самого бачення вищої освіти стосовно її безкоштовності.