Не прикусити язика

Суспільна та політична реакції на підписання гарантом “мовного” закону відрізняється від дня прийняття останнього парламентом…

Суспільна та політична реакції на підписання гарантом “мовного” закону відрізняється від дня прийняття останнього парламентом… Але сама подія є найвищої точкою фіналу узаконення проекту 9073 Колесніченка-Ківалова після підпису спікера, тому породжує наразі емоційні рефлексії в соціальних мережах, фахові оцінки експертів і різноманітні заклики публічних діячів.

Особисто сумно, що не справдився мій прогноз дій Президента.

Разом із тим, сама процедура прийняття закону, що має відтепер №5029-VI, зайвий раз оголила не тільки тяжкості в роботі парламенту й її імітації (негативний відгук профільного комітету, науково-експертний висновок “доцільно відправити на доопрацювання“, винесення на ІІ читання без доопрацювання тощо), але й проблему доступу до таких шестірень владної машини, як:

• остаточний текст, що підписується Головою Верховної Ради та направляється на підпис Президенту;
• зауваження фахівців Адміністрації Президента й інших владних органів до тексту, що перебуває на розгляді Президента.

Чому це важливо рядовому громадянину зокрема та розвиткові громадянського суспільства взагалі?

По-перше, документи, що надаються до розгляду та приймаються парламентом – можуть бути змістовно різними (та в більшості випадків такими й є). Текст до І читання, текст до ІІ після доопрацювання, правки… І якщо проект не піде на друге коло або не відправиться в забуття минулих скликань – його приймають у цілому! Який же текст прийнято парламентом у цілому для громадськості лишається загадкою до моменту публікації його в офіційних джерелах (якщо ж звісно закон не отримав вето). І все через те, що, на жаль, Верховна Рада не розміщає, наприклад, на своєму досить прогресивному порталі ті редакції законопроектів, що йдуть на підпис спікерові, як і Адміністрація Президента не робить те саме з вхідними законотворчими текстами, отриманими від парламенту.

По-друге, процедура розгляду Президентом законів, що йому надходять, також лишається громадсько “закритою”. Аналіз і відповідні пропозиції його підлеглих також не публікуються, крім випадку повернення документу в парламент із зауваженнями гаранта (ці документи є доступними загалу). Через це можуть лишитися незрозумілими мотиви законорегулюючих кроків голови держави, якщо ж, звісно, вони не будуть додатково оголошені його радниками чи прес-секретарем.

Важливо, що обидві “перепони” можна здолати, бо їхні процедури не вимагають політичних кроків або спеціального нормативного акту, а потребують лишень невеликого управлінського рішення.

P.S. Чому сьогодні та чому в контексті “мовного” закону? Бо в спеці цьогорічного літа та намаганні держави вирішити не пріоритетну проблему народу України хочеться лишатися адекватною людиною-громадянином.