Злотворний альянс церкви й влади

Церковна ідеологія як антитеза європейських цінностей має надмірний вплив у країні. Викликає стурбованість той факт, що церква намагається тісніше інтегруватися з владою

Те, що для віруючих поняття віри є надзвичайно важливим, не викликає сумнівів. Але віра й церква – два різних поняття, які, на жаль, часто змішують, внаслідок чого виникають помилки, іноді навіть трагічні. Я впевнений у тому, що для справжнього християнина набагато краще шукати святу Таємницю у своїй душі, ніж намагатися робити це шляхом сповідування системи поглядів якоїсь церкви: РПЦ, УПЦ, автокефальної чи католицької. Обов'язок віруючої людини полягає не в тому, щоби вперто дотримуватися мертвих догматів, а в тому, щоби посилювати власний зв'язок з Божеством. Порівняно з цим, обрядові речі не повинні й не можуть мати першочергового значення.

Православ'я = ідолопоклонство

Часто критиками стереотипних релігійних уявлень стають самі ж віруючі, яким огидно спостерігати занепад духовних цінностей і пов'язані з цим непривабливі явища. Мені особисто соромно дивитися на те, як жінки поважного віку роблять поклони або повзають на колінах перед вівтарем. Хіба людина не повинна завжди мати почуття гідності та самоповаги? Може, Бог здається їм азійським тираном чи царем, перед яким треба раболіпно падати на піл, але таке уявлення є хибним. Ісус Христос, Вчитель усіх, мріяв зовсім не про те, щоби перед ним падали на коліна. Навпаки, християнство вчить тому, як усім треба жити, щоби бути рівними, гідними поваги, вільними та чистими від гріха.

Найпоширеніші хвороби свідомості викликані гріховним поклонінням язичницьким атрибутам релігійного культу. Чимало речей, які інколи роблять люди неосвічені, не можуть не викликати огиду в інтелігентної та цивілізованої людини. Це стосується цілування ікон, ставання на коліна перед вівтарем, благоговіння перед чудесами, посилання записочок до потойбічного світу та інші ритуальні дії, зацикленість на яких ніяк не сприяє духовному перетворенню, а, навпаки, руйнує віру в Бога. Один з проявів цього також - ситуація, коли віруючі вважають, що для спасіння досить вміти повторювати одну й ту саму молитву, не знаючи, що найкраща молитва не потребує вимовляння ніяких слів.

Чому ідолопоклонство стало частиною християнської віри, - окрема й непроста тема. Зазначу лише, що поклоніння тим чи іншим об'єктам культу, замість Бога, означає використання цих речей у ролі ідолів. Зазвичай, деякі люди без сорому намагаються видавати це за істинну віру. Але скільки разів ні назви чорне білим, воно від цього не стане білим, тому створення ідолів  і поклоніння їм не слід вважати релігією в точному розумінні цього слова. І цілування ікон, і благоговіння перед чудесами, і культ померлих, і надмірний страх перед кінцем світу – усі ці відхилення треба вважами нічим іншим, як проявами ідолопоклонства.

Демократія чи панування церковної ідеології?

Виявляється, що ставлення до найсокровеннішого має величезний вплив на свідомість і поведінку людей. Саме в цьому слід шукати корені корупції, яка пронизує все суспільство. Віра в Бога не може служити меркантильній користі, про що сповідники християнства дуже часто забувають. Ті, хто щиро й по-справжньому вірять у Бога, роблять це заради Спасіння, а не заради якихось окремих інтересів, особистих чи кланових. Важливо й те, що відданість справжній вірі не робить різниці між своїми й чужими, тому що істинні християни є рівними між собою. Де панує рівність, там немає сенсу в поклонінні святим чи духовним особам, там не існує розділення на священиків і простих віруючих

Оскільки зростає кількість тих, хто вважають себе християнами, не відвідуючи жодної церкви, то цей загальновідомий факт свідчить про те, що панівна церковна ідеологія зовсім не є прийнятною для всіх системою поглядів і часто викликає змістовну критику. Що би офіційно ні заявляли церковні ієрархи, їхні слова не викликають мало довіри, особливо якщо врахувати благословення ними дій корумпованої влади, а також їхні особисті гріхи, у тому числі схильність до розкоші. Щодо РПЦ, то її одіозність не може не викликати почуття відрази, так само, як і за часів царату, коли церкву відверто використовували як інструмент репресій проти інтелігенції.

Потворне зрощення церкви з владою

Зрощення влади з церквою – не менш огидне явище, ніж те, що роблять ідолопоклонники на повсякденному рівні. Причини цього явища полягають у вказаних вище вадах християнської віри, а саме в її віковічній хворобі, викликаній підміною поняття Бога штучно створеними засобами культу. Якщо об'єктом поклоніння стають речі або істоти, які зовсім за своєю природою не заслуговують цього, то це створює звичку видавати неправду за правду. Будь-яка побудована на цьому система поглядів або вірувань не може не бути привабливою для корумпованої влади, оскільки може служити засобом пропаганди, невід'ємною частиною якої завжди є міфи та брехня.

Те, що північна сусідка України глибоко пов'язана з православ'ям, обумовлює існуючі в ній проблеми, глибоко вкорінені в суспільній свідомості. Це виражено в домінуванні візантійської системи державного устрою з усіма його численними вадами: роздутою бюрократією, нехтуванням свободою совісті, імперськими амбіціями, мілітаризмом, неймовірною  розповсюдженістю корупції, суцільною неефективністю влади на фоні постійної економічної стагнації. На особистому рівні це обумовлює схильність до лицемірства й брехні, бо велика кількість людей помилково думають, що можна здобути прощення за гріхи, помолившись перед вівтарем, а після цього - грішити далі.

Експерти в усьому світі збентежені тим, що путінський авторитарний режим активно використовує церкву як засіб пропагандистського маніпулювання суспільною свідомістю. Цим пояснюється те, що суспільна акція рок-гурту Pussy Riot викликала в декого з лицемірних моралістів величезний жах, а самі учасниці гурту були засуджені до тюремного ув'язнення. Вочевидь, вміння вибачати ворогів не притаманне тим в Росії, кого вважають духовними авторитетами і хто насправді виступають руйнівниками свободи вираження та інших демократичних ідеалів.

Внаслідок колінопреклоніння перед владою, все, що роблять можновладці в Росії, завжди отримує благословення церкви. Попри масові протести проти зловживань путінського режиму сам патріарх Кирило назвав обидва строки президентства Путіна "божьим чудом". Замість ідеалів справедливості, рівності, свободи, пропагандується зовсім інше, і робиться це завдяки зусиллям вельможного духовенства. Серед священиків стало звичаєм освячувати ядерні ракети, закликати молодиків добровільно записуватися в збройні частини, задієні на Кавказі, та надавати благословення всьому, що робить влада, незважаючи на протести громадськості.

На жаль, те, чому дуже сприяє православ'я, - існування на практиці візантійської моделі побудови держави. Ця модель заперечує важливість демократії та необхідних прав громадян, у ній влада й церква складають одне ціле, здатне служити могутнім засобом для утримання простих людей на положенні рабів. Вона вимагає повної покори з боку тих, хто повинен тяжко й багато працювати заради збереження існуючого владного устрою разом з привілеями так званої еліти, її свавіллям та безкарністю. Немає нічого дивного в тому, що все це викликає незадоволення широких верств населення, але всім треба, перш за все, розуміти звідки походить усе це зло, щоби вміти протистояти йому.

Потворний альянс корумпованої влади з церквою можна спостерігати майже скрізь на пострадянському просторі. Ніби щупальця диявольської істоти, він обплутав усі сфери життя. Особлива небезпека полягає в його руйнівному впливі на свідомість тих, хто не мають ані стійкої віри в Бога, ані послідовної громадської позиції. Цей ганебний альянс сприяє розповсюдженню стереотипних та хибних уявлення про Бога, що, у власну чергу, викликає руйнацію важливих для кожної людини понять моралі, гідності, честі, справедливості, свободи, демократії тощо. Очікуваним результатом цього альянсу може бути лише повернення в середньовіччя, у темряву повного свавілля, безвладдя та хаосу, коли людське життя в черговий раз в історії стане не вартим майже нічого.

Негативний вплив РПЦ в Україні

Щупальця напівдержавного утворення у вигляді духовної інституції з назвою РПЦ душать українську демократію через розвинуту систему впливу. Присутність РПЦ в Україні представлена декількома єпархіями, організація яких є розгалуженою пропагандистською мережею. Ідеологічна пропаганда з боку РПЦ, з усіма притаманними їй речами, включно з окозамилюванням, брехнею та демагогією, вже давно стала знаряддям захисту інтересів Росії. Щоби зберегти видимість суверенітету, мережа підрозділів РПЦ в Україні має у своїй назві слово "українська" (українська православна церква московського патріархату), але це найочевиднішій приклад пропагандистського окозамилювання.

Те, що РПЦ має значний вплив на життя в Україні, вочевидь, шкодить незалежності країни, але це зло має декілька вимірів. Можна було би добре ставитися до впливу Росії на українські справи взагалі, якби він був цілком позитивний, але позитивним він принципово не може бути. Сама специфіка великого сусіда робить цей вплив багато в чому руйнівним. У сучасному світі міждержавні взаємини повинні базуватися не стільки на розмовах про братерську любов, скільки на інших, більш виважених і ділових засадах, але українцям поки що залишається про це тільки мріяти.

Особливо не може не непокоїти постійна тенденція до ще більшого зрощення православ'я з державною владою, внаслідок чого існує ризик перетворення держави на теократію східного зразку. Якщо це станеться в Україні, про реформи й краще майбутнє можна буде навіть не мріяти. Антинародний альянс церкви з корумпованою владою можна спостерігати на всіх рівнях. Водночас, заради збереження існуючого стану речей, церковні ієрархи вміють використовувати різноманітні засоби політичного впливу через урочисті поздоровлення, офіційні зустрічі з високопосадовцями, хвалебні послання, виступи в різних ЗМІ, у тому числі державних тощо.

Одним з таких актів політичного впливу було нещодавнє поздоровлення Миколи Азарова з днем народження, надіслане патріархом Кирилом, в якому Микола Азаров був названий "Его Превосходительство". Смішно читати деякі речення, наприклад: "Отрадно отметить, что при Вашем активном участии идет процесс возрождения богатого духовного и культурного наследия страны, прилагается немало сил для реализации ее обширного социально-экономического потенциала." Оскільки хвалебний тон цього послання не відповідає діям уряду, який довів країну майже до ручки, знищивши половину всього малого бізнесу, то залишається розглядати його як типовий приклад лизоблюдства характерного для імперських установ.

Чи є суттєва різниця між РПЦ та УПЦ?

Але в Україні РПЦ має, окрім власної присутності у вигляді УПЦ МП, також свою молодшу сестрицю – УПЦ КП (українська православна церква київського патріархату). Хоча ця сестриця відокремилася ще на початку незалежності, вона уражена деякими хворобами, якими хворіє старша сестра. Оскільки між цими двома окремими конфесіями майже нема ніяких суттєвих відмінностей стосовно питань віри, то рано чи пізно можна очікувати їхнього злиття або поглинання однієї іншою. На це вказують численні публікації в ЗМІ, суспільні обговорення, конференції псевдонауковців та інші заходи, присвячені проблемі роз'єднаності православ'я. Між тим як українське суспільство, усе більше модернізуючись, намагається позбутися забобонних уявлень про релігію, УПЦ КП дотримується звичного для себе реакціонізму й залишається незацікавленою в реформах.

Враховуючи особливості православ'я, навряд чи можна знайти суттєву різницю між РПЦ та УПЦ КП. Займаючись розповсюдженням звичайних стереотипів, сприяючи злиттю православ'я з ідолослужінням, вони роблять одне й те саме. Головна різниця між ними залишається лише зовнішньою і стосується підпорядкування, мови богослужіння, чисельності парафіян та легітимності. Щодо легітимності, то з самого початку свого існування УПЦ КП була й залишається невизнаною в світі, тому вона не має ані канонічного статусу, ані стосунків з іншими церквами.

Боротьба православних церков за монопольне право контролювати релігійне життя – це не менш непристойне явище, ніж їхнє підлабузництво перед офіційною владою. З деяких публічних заяв її керівництва відомо, що РПЦ була би не проти того, щоби її молодша сестра припинила існування. Сам патріарх Філарет часто висловлює стурбованість щодо намагань РПЦ повернути до себе УПЦ КП. Але у своїй боротьбі Філарет виглядає занадто самітньою постаттю, помітно відчуження між ним та підлеглим йому духовенством. Завдяки власній харизмі й здатності пристосовуватися, Філарет, так би мовити, все ще залишаєтья на плаву. Попри все, його козирна карта – можливість взаємодії з політичною елітою країни, але втрата довіри цією елітою може вдарити й по репутації її вельмишановного благословителя.

На фоні всього, що відбувається, можна бути здатним вести боротьбу, лише якщо вірити в присутність Царства Небесного у своїй душі, відчуваючи власну причетність до святої сокровенної Істини. Це допомагає залишатися осторонь брудних справ з політичним підтекстом, замаскованих під гаслами духовності. Це – та віра й те знання, для яких немає необхідності в зовнішніх посередниках. Пам'ятаймо про те, що основою омріяної свободи й незалежності від будь-якого хибного впливу може бути усвідомлення того, що лише у святій Таємниці є сила й мудрість, а все інше - від лукавого. Справжня християнська церква – це дорогі нам люди, з якими не соромно розділити хліб, які завжди сповнені почуття гідності, які вірять у Бога без стереотипів і штучних уявлень та завжди готові допомогти у важку хвилину.