Повсталим рабам, які перемогли, зарплатня не потрібна

Боротьба за свободу від рабства, створеного олігархічним режимом, ще далеко не закінчилася, вона обіцяє бути довгою і складною.

Майдан як своєрідна революція є способом звільнення людей від однієї зі сучасних форм рабства, створеного олігархічним режимом . Але, на жаль, раби є рабами, і це неабияка проблема.

На шляху до демократичної свободи учорашні раби мріють стати вільними громадянами з усіма людськими правами й відповідним високим рівнем життя, але, як показує історія й сучасний досвід, досягти це завжди непросто, бо приземлена й обмежена рабська свідомість та звички вдаються в знаки на кожному кроці.

Зрозуміло, що раби існуватимуть поки буде існувати попит на них. Попит, як відомо, народжує пропозицію з боку тих, яким долею призначено бути тими, хто вони є, – рабами.

Коли раби влаштовують повстання й революції, їхня свідомість переповнена почуттям власної значимості, вони, не вміючи робити нічого, окрім балакати, вважають себе Месіями та пророками. Учорашні “шістки” сьогодні не проти стати господарями, але результат буде майже той самий, бо вони теж не проти панувати й знущатися над іншими так само. Мало що іншого вони бачили й знають у цьому житті.

Завжди в таких випадках емоції починають зашкалювати, між соратниками по боротьбі виникають конфлікти й суперечки, які швидко руйнують усе їхнє діло. Усе це ми вже бачили й проходили в минулому, усе це ось-ось почнеться знову та вже починається.

Недодумали, недопрацювали, недогляділи – звичайні причини недбальства рабів, які рідко коли здатні довести задумане діло до кінця. Так само сталося і цього разу, коли, здавалося, треба було лише закріпити остаточну перемогу Майдану, запроторивши головних діячів режиму до тюрми.

Але не вийшло, і втеча Януковича і Co стала очевидним проколом в діях самооборони Майдану, яка кинулася до Межигір'я, а отримала пустий палац без Хазяїна.

Перемога є і, водночас, її немає. Якби українці стали жити як у Швейцарії, то була би перемога і привід для святкування. Тим часом політики ділять владу, поступово забуваючи про проблеми народу. Мабуть, декому здається, що люди мерзли й проливали кров на вулицях протягом цих трьох місяців суто для власного задоволення, чи що?

Дехто з лідерів, на жаль, так захопилися політикою, що вони, не довівши справу до кінця, вже стали ділити портфелі міністрів, призначати майбутні вибори тощо. Тим часом ворог не дрімає, а займається організацією та перегрупуванням своїх сил.

Отже, боротьба за свободу ще довго триватиме і буде складною. Шкода, що діячі режиму Януковича поки що поза межами правосуддя, але основна проблема – як не допустити рецидиву у вигляді появи нового монстра. Бо головні дієві особи зміняться, а проблеми країни залишатимуться тими ж самими.