Зі Христом – ОК, а без нього горе

Майдан був і залишається втіленням натхнення й піднесення мас заради перемоги європейських та християнських цінностей в пострадянській Україні.

Майдан як втілення духовного піднесення народу ще далеко не вичерпав себе і мусить робити свою справу й надалі, виконуючи важливу роль у сучасній Україні.

Згадую, як красиво все починалося: з музичними концертами, різними цікавими заходами та богослужіннями під відкритим небом. Навіть тоді, ще на початку, було зрозуміло, що жодна темна сила буде не в змозі встояти перед силою народу в стані такого піднесення.

Врешті-решт диявол втік, бо завжди неприємна для нього Христова сила й правда. Настало своєрідне очищення країни. Але недовгою була радість.

Політики говорять одне, роблять інше, часто не виправдовуючи сподівань простих людей. Хоча це не привід, щоби сумувати, але висновки мусимо робити. Та навіть справа не в політиках, а в іншому, у тому, що всі заспокоїлися. Коли смертельна загроза зникла, усі почали займатися своїми справами – без належних слів подяки Спасителю.

Неначе й не було довгих стоянь на холоді, з молитвами під відкритим небом і перед лицем ворога. І ось, коли, здається, усе скінчилося, про головне забули. А треба було продовжувати в тому ж самому дусі, хоча би заради принципу.

Невдячність, як відомо, неабиякий гріх. А ті, хто невдячні Богові, приречені на великі негаразди й біди, про що треба завжди пам'ятати.

Тому зовсім не дивні останні події. Занадто довго ми дозволяли злодіям панувати в країні. А зараз сама держава опинилася під загрозою, коли Росія, вторгнувшись на територію України військовою силою, намагається диктувати свою волю. Перед російською загрозою дарма покладатися на Сполучені Штати, НАТО, ЄС або ООН. Жодна зовнішня сила не врятує цю країну, якщо українці залишатимуться слабкими у вірі та непослідовними.

Отже зараз настав час негайно переоцінити своє ставлення до найсвятішого, найдорожчого, що існує, і виправити помилки. Бо за все добре люди повинні дякувати Ісусові кожного дня, і варто робити це не сидячи вдома, а на тому ж самому Майдані, продовжуючи найкращі його традиції.

Тому хай збирається знову Майдан – з квітами й музикою, зі співами на честь Христа, проповідями і настановами священиків. Тоді можна вірити, що все налагодиться і буде добре. Нехай будь-хто з-за кордону, прибувши до Києва і побачивши це дійство, запам’ятає як гасло: Maidan forever!