Голодомор як геноцид української нації: за і проти

Голодомор в УСРР у 30-х роках ХХ ст. Погляди Володимира Сергійчука та Марка Таугера.

Радянське керівництво, взявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, зіткнулося з трьома проблемами: коштів, сировини і робочих рук для розвитку індустрії. Одержати це можна було від селянства, яке становило переважну частину населення. Проте держава не могла забезпечити  прискорені темпи індустріалізації, маючи справу з мільйонами одноосібників: кожен із них мав певний набір засобів виробництва, тому селянин мало залежав від держави. Поки селянин думав, що йому сіяти і що вивозити на ринко, від нього залежала держава, якій необхідно було нагодувати місто та армію. Це стало приводом створити на селі контрольоване сільське господарство.
Перший п’ятирічний план передбачав, що в Україні в колгоспи буде об’єднано 30% селянських господарств. А вже в листопаді 1929 року на пленумі ЦК ВКП(б) було взято курс на суцільну прискорено колективізацією. У січні 1930 року Україну внесли до групи регіонів, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 – навесні 1932 року.
Верховна Рада України визнала Голодомор актом геноциду українського народу, а Парламентська асамблея Ради Європи – ні, але своєю резолюцією, прийнятою на засідання 28 квітня 2010 року, засудила організацію Радянським режимом Голодомору на територіях деяких республік СРСР як злочин проти своїх громадян і злочин проти людства. Утім, і досі, як серед істориків, так і серед політиків, немає спільної думки щодо причин, які потягли за собою Голодомор та чи  є він врешті геноцидом для української нації. Розглянемо позиції кількох учених:
Марк Таугер, історик, професор Університету Західної Вірджинії:
«Прежде чем перейти к ответам, хотелось бы пояснить некоторые моменты. Все то, что я здесь пишу, — это мои мысли, если не указано иного. Это выводы, к которым я пришел как историк. Я пишу от своего имени, а не как представитель университета Западной Вирджинии или любой другой организации.
Голод, грянувший в 1932—1933 году, поразил очень большую часть территории Советского Союза, а не только Украину и сельские районы. Этот голод был одним из нескольких голодных лет в Советском Союзе в период с 1917 по 1935 год. Причиной практически каждого голода служил природный катаклизм, например, засуха, экстремальный холод, проливные дожди или нашествие саранчи, уничтожавшей посевы. Некоторые люди пытаются утверждать, что все случаи голода в российской истории — дело рук человека. Это — ложная и невежественная точка зрения, и вновь горы доказательств и исследований документально подтверждают некорректность таких взглядов. Говорят о том, что правительство реагировало недостаточно оперативно, не уделяло людям внимание, хотело их уничтожить и т. п. Конечно, критиковать после того, как что-то случилось, легко, но многие ли из нас способны принимать верные решения под давлением?
Геноцид определяется, как серия действий: убийство членов группы, создание условий, при которых выживание становится невозможным, введение мер по предотвращению рождаемости и пр. Но эти действия становятся геноцидом тогда, когда они «совершаются с намерением уничтожить, целиком или частично, национальную, этническую, расовую или религиозную группу». Речь здесь идет о нескольких моментах: правительство или другие действующие лица совершают упомянутые действия намеренно, а намерение это состоит в уничтожении целой группы людей. Так, например, явным случаем геноцида является холокост. Нацисты оккупировали несколько стран, вошли в те города и деревни, где проживали евреи, цыгане, украинцы или представители других национальностей, арестовали и уничтожили максимально возможное количество представителей этих групп. А теперь давайте рассмотрим советский голод. Часть из того, о чем я здесь пишу, уже была опубликована, а часть работ еще находится на стадии написания. Россия пережила длительный период повторных случаев голода на протяжении двух десятилетий до 1933 года: во время Первой мировой и гражданской войн (1916—1920 гг.) по причине развала правительства и интенсивных боевых действий, а также в 1921—1923, 1924—1925, 1927—1929 гг. — по причине множества природных катаклизмов и неурожаев. За этот период советское правительство трижды получало помощь из-за границы, причем высокой ценой, и распределяло эту помощь среди жертв голода. Правительство также вело себя параноидально, арестовывая всех, кто, по мнению властей, представлял угрозу процессу индустриализации. Власть также не стремилась уничтожить большую часть арестованных. В это время Советский Союз переживает два плохих года — с точки зрения сельского хозяйства. В 1931 году многие регионы пострадали от сильной засухи, это было официально признано, и советское правительство, собрав зерно, вернуло его в качестве помощи в регионы, пострадавшие от засухи. В 1932 году многие регионы пострадали от чрезвычайного сочетания плохих погодных условий, что также подтверждается научными исследованиями и иногда докладами ОГПУ. Так, например, во многих районах Украины выпала тройная норма осадков, что вызвало серьезные заболевания посевов и привело к сокращению урожая. Происходили и многие другие катаклизмы. Единственное, чего не сделало правительство, оно не захотело сделать факт голода известным за пределами России и не прибегло к импорту продовольствия. Хотя ранее все руководители, в том числе и Сталин, неоднократно делали и то и другое — в 1921, 1924 и 1928 гг. — и во всех случаях их усилия помогали Украине. Почему же в 1933 году правительство поступило иначе — не признало факт голода и не стало импортировать продовольствие? Подозреваю, что они воздержались от таких шагов потому, что в Германии к власти пришли нацисты, японцы оккупировали Маньчжурию, а Советская Армия страдала от дефицита продовольствия (также в результате голода). И Германия, и Япония в недавних войнах одерживали верх над Россией.Я пишу это вовсе не потому, что считаю эти действия оправданными, а лишь с целью попытаться понять ход мысли советских руководителей. Действия советского руководства были сложными и включали не только заготовки зерна в деревнях, но и поставки продовольствия в эти же деревни. И даже если эти поставки были недостаточными, их следует упоминать и обсуждать. Еще одна проблема — отсутствие смысла» (зі  статті в щотижневику «2000» за 2008 рік).
Натомість історик, професор Київського національно університету імені Тараса Шевченка Володимир Іванович Сергійчук  вважає дії радянського керівництва у 1932-1933 роках – свідомим злочином проти українців, і для цього представляє 6 ознак Голодомору, як прояву геноциду:
«Щ е з 1918 року українці були найбільш національно свідомими в плані державотворення, були проти планів царської і більшовицької влади, утворення ІІІ Риму. Український визвольний рух постійно перешкоджав, а його підтримували селяни, які годували тих, хто боровся за незалежність (зокрема повстанців, що переховувалися в лісі). Більшовикам було необхідно змести дух національно-визвольного руху  і матеріальну базу повстанців, тобто - українське селянство. Сталін писав у листі до Кагановича: «…можемо втратити селянство: розкуркулення і колективізація не допомагають…». Як наслідок – було організовано штучний голод.
1. Вилучення продовольства (зерно, хліб, солення, були випадки, коли перед ногами виливали борщ) відбувалося за вказівкою влади, а тих, хто не здавав його – карали.
2. Діяла заборона виїзду за хлібом (українці прагнули обміняти дорогоцінні речі на їжу, від’їжджаючи до Білорусі чи Росії, а кубанці – на Кавказ. 22 січня 1933 року – постанова Сталіна і Молотова про заборону  виїзду, порушників прирікали на смерть. Ця заборона поширювалася лише на українців.  Наприклад, у казахів теж був Голодомор, з 4 мільйонів чоловік вижило лише 2 мільйони. Проте вони мали змогу врятуватися, виїхавши до Росії чи Китаю.
3. Відсутність прохання про допомогу.
Зазвичай при негодах керівництво просить допомоги і підтримки в інших держав. Але влада Радянського Союзу замовчала правду про голод, стверджуючи, що його немає. А для політиків, які приїжджали до СРСР подивитися на якість життя (Анрі Барбюс, Бернард Шоу та інші), створили «потьомкинские деревни» , куди завозили харчі. В світі поширилася думка, що в Радянському Союзі голоду немає.
4. Відмова від допомоги.
Але чимало українських селян по річках тікали в Чехію, Румунію, розказували про те, що скоїлося, і як наслідок, у Лігу Націй поступило повідомлення про голод, люди запропонували допомогу, але Радянський Союз відмовився.
5. Духовний геноцид – відречення людьми від власної нації через репресії. І це було використано щодо українців. На Кубані в цей час закрили українські школи, газети, радіо, звинувачують «петлюрівців» через «хліб». Людей виселяють, знищують села, змінюють їхні назви на радянські. За переписом 1926 року на Кубані проживав 1 мільйон 583 тисячі українців (75% населення Кубані), а вже 1939 – всього 143 тисячі (2%), були й ті, хто побоявся сказати, що українці, а ще 1 мільйон заявили, що вони – росіяни.
15 грудня 1932 року Сталін і Молотов підписали наказ про заборону українізації по всьому Радянському Союзу. Подібних репресій в жодного народу не було.
6. Доприселення.
Коли в степовій частині України повимирали люди, на ці землі заселили росіян і білорусів, давали їм пайки, відкривали російські школи, щоб вони працювали на полі, виготовляли хліб. Українці почали змінювати прізвища на російський лад, щоб уникнути переслідувань за буржуазний націоналізм.
Жоден народ не зазнав цього комплексу репресій. В Україні існує судове рішення (січень 2010) про «Голодомор як геноцид». Наш голод – цілеспрямована акція влади».
Думки розходяться, і як кажуть росіяни: «После боя кулаками не машут». А нам залишається лише шанувати пам'ять загиблих…