Динозавр української літератури гостював у Вінниці

Динозавр української літератури гостював у Вінниці

Мастодонт, тиранозавр, бронтозавр, а також суддя-прокурор-кат для літературної порослі та МЕТР за великої літери ЕМ!
Володимир Лис!
Ось яку людину мала зустрічати Вінниця у Книгарні Є! Так здавалось та передбачалось... Чомусь саме такий образ вимальовувався з інтерв`ю, які візитер давав представникам преси.
Але Володимир Лис – журналіст, український письменник, дипломант Коронації слова-2001, переможець Коронації-2008 та "Гранд" Коронації-2010 - інший. Він не трощив словами-кувалдами критиків, не молов нищівними фразами-жорнами літераторів та не топтав молодняк ногами.
Насправді до Вінниці прибув статечний пан, поважний, іноді смішливий – але не зарозумілий та пишний. Відстовбурчені сиві вуса – дашком над губою. Зворушливе черевце – в межах розумного. Елегантні окуляри на носі та затишний светр під вилогами маринарки...
Хоча він називає сам себе динозавром – бо на початку третього тисячоліття продовжує писати ручкою! Презентований роман "Іван і Чорна Пантера" в друкованому вигляді займає 320 сторінок, у рукописному – 500! Це не рахуючи чернеток, що помандрували до смітника, зіпсовані сотнями авторських правок.
Після "Століття Якова" Володимир Лис створив досить несподіваний роман, об`єднавши долі кардинально різних людей: Івана – сільського дивака, який отримує пенсію по інвалідності, й Таумі Ремпбел – виплодка закордонної богеми, за блискучим шоколадним фасадом котрої ховаються пристрасті африканської чаклунки. Автор вчинив як хімік-експериментатор: з`єднав два нез`єднувані компоненти та спостеріг результат.
Ймовірних наслідків будь-якої хімічної реакції лише три: розпад, синтез та обмін. Що ж вийшло після зустрічі двох світів – Володимир Лис цього вечора не розкрив: "Купуйте мої книги, і про все дізнаєтесь..."
Під час зустрічі з письменником присутні обговорили питання плагіату та квазі-літераторів, оскільки Володимир Лис відомий своєю принциповою позицією з цього приводу. При згадці про псевдо-постмодерністів сучасної української літератури гість таки проявив норов та безкомпромісність, який властивий дійсно вагомим божим творінням – і динозаврам, мабуть, також.
Занадто багато нинішніх авторів банально плагіатять сюжети та прийоми письма всесвітньовідомих, наприклад, латиноамериканських майстрів. Тільки добре-обізнаний читач зможе розпізнати підробку. Решті допомагає розібратись Володимир Лис. На питання про письменників дійсно європейського рівня, він називає більше двох десятків імен: і Галина Пагутяк, і Галина Вдовиченко, і Оксана Забужко, і Тетяна Малярчук, Євген Пашковський, Костянтин Москалець, Степан Процюк, Марія Матіос, і ще-ще-ще... Доречно зауважуючи, що оприлюднений список – далеко не вичерпний.
Володимир Лис формулює особисте визначення справжнього письменника: він має прочитати тисячі книжок, але писати так, ніби не прочитав жодної. Це визначення – настанова досвідченого майстра авторам-початківцям.
Зустріч письменника з вінничанами стимулювала народження ідеї: запровадити премію Володимира Лиса, якою відзначали б молодих письменників за творчість дійсно європейського рівня. Спонтанно сформувалась і назва гіпотетичної премії: "Нефарбований Лис".
Володимир Лис бентежиться, але врешті відказує: чом би й ні?
Замальовка на прощання
Несміливий шепіт юної шанувальниці до метра:
"Ви зовсім не такий".
"Який, не такий?" – ніяково допитується автор.
"Ну, не такий…" - протеленькує дівча та втрачає дар мови від уваги коронованого "Коронацією слова" сучасного українського письменника Володимира Лиса.