Олександр Бойченко презентував книгу Мої серед чужих

Олександр Бойченко презентував книгу Мої серед чужих

Олександр Бойченко - літературознавець й журналіст - не дебютант на ниві книгопродукування. Має у своєму доробку 4 книги. Відомий завдяки колонкам на шпальтах інтернет-ресурсів або друкованих видань, які читати, не втираючи сльози від реготу, неможливо. Презентуючи книжку "Мої серед чужих", автор намагався бути максимально серйозним.

В одній з колонок Бойченка є оповідь про те, як росіянин – супутник по купе – сприйняв його за чеченця. В результаті поїздка перетворилась у пиятику на честь свободолюбного народу.
На перший погляд, щось чеченське у зовнішності гостя з Чернівців таки є. Але лише до тих пір, поки він не розкриє рота. А коли розкриє і з нього поллються суто чернівецькі інтонації та слівця – думка про кавказьке походження відпадає миттєво.
Отже, смаглявий, з буйною непокірною шевелюрою, темноокий та чорнобровий – Олександр розпочав знайомити присутніх з новою книгою.
Протягом кількох творчих років написано багато матеріалів, частина – на суспільно-політичну тематику, частина – про літературу. Матеріали першого роду увійшли до книги "Аби книжка", що вийшла у світ восени 2011 року.
"Мої серед чужих" – серія розповідей про творчість зарубіжних письменників. Ось як Олександр описував народження книги:
- Найпростіший буде шлях, якщо я відберу тексти про найулюбленіших авторів. Як правило – це автори відомі, або автори, які варті того, щоб бути відомими. І писалося про них у 8 випадках з 10 з повагою і любов`ю. Розгромні тексти зруйнували б цілісність, яка мені потрібна.
Всього до книги увійшло 73 оповідання, що згруповані у 5 розділів. Розділи створювались за географічним принципом – місцем народження згадуваного письменника. Точка відліку – Чернівці, далі – на захід, вздовж меридіану: спершу окіл колишньої Австро-Угорщини, через Західну Європу – до Америки, потім – Японія, нарешті:
- ... можна рухатись так на захід, щоб аж до Росії дістатись. Мені була потрібна остання назва для російської літератури. Вона така – "Інший світ".
Літературним розділам передує фундамент – улюблені філософи Бойченка, про яких він мовить так:
- Ніцше, Юнг, Кант – це те, що читалося в ранній молодості і вплинуло на мене найбільше, сформувало відповідний світогляд. Якщо ти прочитаєш їх в 40 років, то вони можуть вплинути, а можуть не вплинути. Якщо читати у 18-19-20, то це стає одним з каменів, які кладуться в фундамент твого світогляду.
Книгу "Мої серед чужих" автор пропонує для читання молодим людям, котрі могли б використати її як своєрідний дороговказ на манівцях великої літератури.
У присутніх виникло запитання щодо того, чому у школярів та студентів більше зацікавлення викликають іноземні літератори, а не вітчизняна класика. Відповідь Олександра – своєрідна консультація педагогам щодо методик викладання:
- Мені кілька толкових дітей чесно відповіли: знаєте, бо ваші письменники – той пив, той зраджував, того посадили. А українці – всі до одного видатні. Приходить вчителька на урок і каже: сьогодні ми будемо вивчати ВИДАТНОГО українського ... Ніби конферансьє представляє: сьогодні в нашому місті всесвітньовідомий співак... Або він всесвітньовідомий і не треба це казати, або він не всесвітньовідомий, і тому ти прибріхуєш....
Олександр Бойченко намагався не перетворювати свої оповіді про письменників в порпання у брудній білизні. Якщо він згадує інтимні подробиці життя, то лише для того, аби читач розумів, "звідки в тексті що береться, тоді йому буде цікаво".
Імена кількох особистостей, згаданих у "Моїх серед чужих", нічого не скажуть українцям, бо це недавні відкриття чернівчанина. Поляк Тадеуш Боровський – автор вражаючих оповідань про будні концтабору Аушвіц. Французи Госсіні і Сен-Пе – творці дитячого персонажа Пті-Ніколя – смішного та зворушливого. Ще один поляк Ян Гімельсбах – характером схожий на Савелія Крамарова, чия трагічна глибина проявилась тільки наприкінці життя.
Бойченко здивував слухачів нестандартними судженнями щодо українських письменників-класиків. На його думку, Ольга Кобилянська – просто не знала української мови, тому читати її невідредаговані твори неможливо. Іван Франко – галицький націє-творець – продукував таку кількість матеріалів, що їх тяжко назвати високоякісними: надто мало часу мав автор на вдосконалення та доопрацювання.
У вітчизняній літературі загалом
- чим менша проза, тим вона краще вдавалася. Поезія вдавалася добре. Романів поки-що добрих не було. З того, що зараз називають каноном - у нас не було роману. Це не є наша вина, але наша біда, яку треба усвідомити і щось з тим робити. Пробувати писати краще... Від того, що ми будемо казати "Який це видатний роман "Ревуть воли", - його однак не почнуть купувати в інших країнах світу.
Секрет вдалого роману, на думку Олександра Бойченка, наступний:
- Теоретично секрет дуже простий: виразна національна специфіка та універсальна проблема й тема. Якщо нам цікаво латиноамериканський роман читати, то цікаво довідатися про цих дивакуватих латиноамериканців, але при цьому їхні війни, кохання і всі інші речі є такі ж, як і у японців, росіян, українців. Коли відбувається це поєднання, то пишеться добрий твір.
Під час більш ніж годинної презентації автор намагався бути максимально серйозним – як того й вимагала тематика нової книжки. Проте на завершення дозволив собі розсмішити слухачів та зачитав кілька іронічних оповідань: "Моя мадленка" (про схожість між солодким тістечком та колишнім міністром ВМС Могильовим) та "Кандидат наук" (як Олександрове кандидатство допомогло його донечці виживати у жорстоких буднях дитячого садка).
Тому й розходились вінничани після презентації з гарним настроєм в серці та літературним дороговказом в руці – книгою Олександра Бойченка "Мої серед чужих".